Жорстокий вік – нема, нема Шевченка,
Зневажено історію і мову…
Сусід північний іхтамнєт здалека
Накидує нам підло зашморг знову!
Нам байдуже, якою говорити?
Нам байдуже, хто ми на цій землі?
Какая разніца, їм, – молодим і ситим
З «народним» президентом на чолі?
Не схилять вони голову в шанобі,
Їм українська мова – дивина.
Не діти, а манкурти вузьколобі
Від «зелені», неробства і вина.
Вам не болять атошників могили,
Вам не болить розтерзана земля,
У вас нема ні гідності, ні сили,
А де їм взятись? Звідки? Звідкіля?
Хоч показово молитесь ви Богу,
Не сняться вам ні мертві, ні живі.
Багатством не натішитесь, убогі, –
Страшним прокляттям стануть ваші дні.
Якщо ти є, народе, я благаю:
Не обкрадай ні долю, ні себе,
Бо втратиш все – і не побачиш раю,
Не буде ні Шевченка, ні тебе!
Валентин ДЗЮБА,
просвітянин, Ланівці.
