Прийшла баба Марія сапати грядки. Глядь — а там мак виріс. Де б то він узявся? Якась пташка, мабуть, занесла. Мак той дикий.
Боялася баба гріх на душу брати, добре знає, що не можна вирощувати цю культуру. Трохи висапала, а зо 5 корінців лишила. Мовляв, буде що посвятити на Маковея чи Спаса. Ріс мак, виростав, головки пов’язалися маленькі такі.
Якось сусідка поскаржилася:
— І в мене кілька диких маківок на грядці росло, але хтось уже зрізав.
— А в мене — ні, — відповіла Марія. — Бо мій город з усіх боків заріс деревами, що сторонньому оку не видно. На наступний день вийшла баба подивитися на свій мак, а за ним і слід простиг. Ну, хоч би одну залишили. Весь так акуратно зрізали, тільки цибулю потоптали, по слідах видно (після дощу) — “лапа” велика.
— Де ж тепер ті наркомани розвелися? — бідкається.
Не так маку жалко, як тих дітей, що отруюють себе. Напасть то яка! Бувало, і на городах, і на колгоспних полях вирощували цю культуру. Пиріжки ж смачнющі з такою начинкою. Ой, леле! — пробурмотіла під ніс баба Марія і почимчикувала з грядки.
Автор: А.ДІДЕНКО.
