На головну / СТАТТІ / ОСОБИСТОСТІ / Життєвий подвиг Петлюк Галини Микитівни

Життєвий подвиг Петлюк Галини Микитівни

Кравчук (Петлюк) Галина Микитівна народилася в с.Гніздична Збаразького району. У 1949 році виселена на спецпоселення в Хабаровський край за зв’язок і допомогу ОУН. Її батько — священник Микита Михайлович Петлюк — родом із Білозірки, сотник Армії УНР, член ОУН, воював в УПА. Заарештований органами НКДБ, помер на поселенні у Хабаровському краї. Брати Галини Микитівни — Анатолій, Микола і Михайло — члени ОУН, вояки УПА — засуджені, закатовані у тюрмах Сибіру органами НКВС.

Історію пані Галини почула і нещодавно записала, виклавши поезією, місцева поетеса Зінаїда Яцюк із Передмірки. 23 березня Г.М.Кравчук виповниться 88 років. Нехай ця емоційна присвята буде піснею героям, які загинули у боротьбі за Україну. А Галині Микитівні — многая літа з Господньою опікою. Будьте нам здорові! Дякуємо за патріотизм, любов до України і неймовірну жертовність!

Вдивляюся в очей безмежність дивну.
Вслухаюся в пісенні звуки слів…
А бачу -- рідну славну Україну.
Минуле її доньок і синів.
Вам, пані Галю, крила -- щоб літати,
А мудрість і красу дарує вік!
Ви -- лагідна бабуся й ніжна мати,
Вкраїнської родини оберіг.
Зросли плоди із доброго насіння!
Любов до краю не згасило зло!
І роду славного міцне коріння
Із вашої любові проросло.
А доля -- ніби мачуха злостива,
Під ноги все складала камінці…
Та чути світле: "Люди, я щаслива!"
І сонцем сяє усміх на лиці!
Був час важкий… Але думки -- крилаті!
Про волю мрії гріли, мов зоря!
Священник -- батько, гімназистка -- мати!
І прапором -- рядки із "Кобзаря"!
Росла любов до України-неньки.
(Бо ж недаремно донька "Богуна").
Тремтіло, наче ластівка, серденько…
В косі -- записка… Як пече вона!..
А три брати, мов витязі преславні --
Безстрашні й горді вояки УПА,
За Україну голови поклали…
Вона -- понад усе у них! -- Одна!
Був березень… Принишкло все довкола…
Ось-ось весна… Стелився низько дим…
Упав на сніг холодний брат Микола,
Щоб не глумились вороги над ним…
Стискалася кільцем стальним облава,
А побратимів меншало навкруг…
Життя остання куля обірвала,
Щоб не попасти до ворожих рук.
І чайкою стогнала бідна мати,
Горнула двійко доньок до грудей…
І ні оплакати, ні поховати…
Жахнулось небо, бачивши людей!
О, мамо! Ти -- билинка серед поля!
Яка ж у тебе доленька гірка!
Загинули сини -- Михайло й Толя --
Зламала й їх загарбників рука!..
У Харкові далекому -- Михайло…
Там "особісти" тішилися всмак --
Села станичний, член ОУН… Негайно
Померти мав в холодних таборах.
А юний Анатолій (псевдо "Пишний")
Там, де Старий Олексинець -- село,
Замучений… І бачив лиш Всевишній,
Де й ким його поховано було…
Цей рік страшний, кривавий 45-й
Несла скорботна мати, мов хреста…
Та тільки доньок треба рятувати --
І Бог життя зберіг їй неспроста.
Завжди так страшно, коли мати плаче!
Чи ж, пані Галю, можна це простити?!
Вона цілує пальчики дитячі,
Що їх ламали вам енкаведисти!
І як же можна стільки сили мати,
Порвавши душу й не подавши виду,
Щоб вас, свою дитину, врятувати,
За упокій служити панахиду?!
…Та влада не могла угамуватись,
(Бо ж це одвічний ненаситний звір!).
І щоб уже назавжди поквитатись,
Відправила усю сім'ю в Сибір.
На 10 років -- батько в Красноярську!
А мати й доньки -- вдалеч, на Амур…
Але Господь свою явив вам ласку --
Дав сили не померти від тортур.
І насміхалась варта хижовидна
(Такі у них були розваги -- звички):
"Бандерівка?! Священника дружина?!
Може, одягнеш білі рукавички?"
Усе терпіли і молились Богу…
І мріяли про ту жадану мить,
Щоби колись зібратися в дорогу,
Де Україна травами шумить.
А поки -- кирка у руках, лопата…
Вам, пані Галю, лиш 16 років…
І мерзлота, на золото багата…
Й тайга, куди не глянь, за кілька кроків…
Минали роки, мов карби в граніті…
На щастя, добрий люд тоді зустрівся!
Вернувся батько… Об'єднались рідні…
Пожив недовго -- й там навік лишився…
А ви зростали… І зустріли долю…
У вас уже сім'я, робота, діти…
Та тільки серце рвалося на волю,
До України, мов до сонця квіти.
Вернулися… Бо як могло ще бути?!
Земля вас рідна кликала завжди!
Яке то щастя -- небо б пригорнути
І цілувати по траві сліди!
Життя пливло… Батьками діти стали…
Онуки тішать… Біль -- немов заснув…
І знов -- війна… І ворог знов -- той самий
У чорну хустку край мій зодягнув.
І ви, неначе мати-берегиня,
Сплітаючи з любові й доброти,
Вкладаєте усе своє уміння,
Щоби солдату чимось помогти.
Підстрибують, мов м'ячики, клубочки…
Злітають спиці у руках птахами…
Щоб там, на фронті, і сини, і дочки
Зігрілися теплом і молитвами.
Ті руки, що довбали мерзлу землю…
Ті пальці, покалічені катами…
О, пані Галю, вам поклін доземний!
Ми у боргу навіки перед вами!
Турбота ваша, і любов, і віра
До Бога линуть з рану до зорі!
Чи може хто здолати Україну,
Коли такі у неї матері?!

Зінаїда ЯЦЮК. с.Передмірка.
28.02.21 р.

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

Ініціатива старости, без підтримки громади, залишається лише ініціативою

  Про людей не байдужих до рідної місцини, які прагнуть змін для своєї маленької батьківщини …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *