Головні новини
На головну / СТАТТІ / ОСОБИСТОСТІ / Зріднився з полем назавжди

Зріднився з полем назавжди

У 2020 році четверо борсуківчан зустріли свій 90-літній ювілей. Крім Любові Юхимівни Федорук, Тетяни Матвіївни Киреї, Килини Іванівни Гончар, знаменну дату 2 жовтня святкував Федір Автомонович Рамський.

Батьки — Автомон Євменович і Марія Гордіївна виховали чотирьох синів: Архипа, Андрія, Петра і середульшого Федора. Батько мав невелику господарку: п’ять гектарів поля, пару коней, молотарку. Завдяки цьому й виживали. Як всі селянські діти, Федір змалку призвичаївся до роботи в полі. У підлітковому віці вже вправно орав плугом, вміло водив коней, ручною косою клав рівненькі покоси, складав снопи у копиці.

Здобувши початкову освіту у місцевій чотирикласній школі, хлопець до повноліття допомагав батькові по господарству. Вже тоді, захоплюючись технікою, швидко освоїв молотарку. Бажання оволодіти механізаторськими навиками ще більше посилилось, коли сусідські молоді дівчата Ольга Петросюк та Ганна Гривас трактористками влились у жіночу бригаду, організовану при оновленій Борсуківській МТС. Тоді їхній почин підхопило багато сільської молоді. Федір й собі охоче записався на курси трактористів, що були у цьому підприємстві. Старанно освоював ази бажаної науки і за шість місяців отримав права тракториста.

З радістю, хвилюванням юнак вперше виїхав у поле на оранку закріпленим за ним гусеничним трактором. За ним потягнулися чорні, паруючі скиби свіжої землі, такі знайомі з дитинства. Нарешті його мрія збулася і почуття відповідальності за добре, якісно виконану роботу — від першої борозни та впродовж свого селянського життя — залишилось характерною рисою на все життя.

Саме у весняну пору, коли у новоствореному місцевому колгоспі сіяли цукрові буряки, у його житті сталася важлива подія — серед жінок ланки впала Федору у вічі кароока землячка Катерина. Між сміхом, жартами і роботою вони заприятелювали, а згодом одружилися. Перешкодила щастю подружньої пари мобілізація в ряди Радянської армії. Дружина проводжала чоловіка в солдати, тримаючи на руках дочку.

У військовій механізованій частині Федір оволодів ще однією технічною спеціальністю — механіка-водія танка. Армійська служба була напруженою і тривожною, щодоби лунав сигнал “тривога”, адже в цей час розпалювався карабахський конфлікт з Вірменією. На щастя, військових сутичок довелось уникнути.

Після демобілізації старший сержант у відставці Рамський зразу ж повернувся працювати трактористом в МТС. Закріпленим за ним ДТ-54 обробляв сотні гектарів землі у навколишніх селах. По-різному зустрічали механізацію селяни, висловлюючи свої враження і думки, але Федір розумів і переконував: землі потрібен господарський догляд, щоб вона щедро віддавала свої дари.

У 1958 році МТС реорганізували, створивши на її базі ремонтно-технічну станцію. Досвідчений тракторист продовжує займатися своєю улюбленою справою, вступивши у місцевий колгосп, що об’єднав три ближні села. З роками тут з’явилися трактори нової модифікації. І Федору Автомоновичу доручали на них працювали. Вправні, мозолясті руки селянина керували багатьма марками машин: від ДТ-54, Т-74 — до сучасних МТЗ, йому доручали виконання важливіших ділянок сільськогосподарських робіт.

За десятки років праці на тракторній бригаді колгоспу, пізніше агрофірми, його пам’ятають скромним, товариським, доброзичливим. Він користувався авторитетом, повагою не тільки серед колег, а й керівництва. Федора Рамського неодноразово нагороджували преміями, грамотами, подяками, від держави — медалями, а портрет був на місцевій Дошці пошани.

Прийшов час йти на заслужений відпочинок, але керівництво агрофірми попросило ще попрацювати, хоча б у періоди жнив. Він не відмовився, ще кілька років вміло скиртонавантажувачем складав скирти соломи або ретельно виконував інші наряди.

Багато десятиліть Федір Автомонович глибоковіруюча людина. Незважаючи на те, що болять ноги, він шукає можливості потрапити у місцевий молитовний дім на молитву. Шлях віри у Всевишнього обрали його дружина, дочки Марія, Неоніла, Світлана.

У постійному труді, зріднений з полем, ювіляр не зчувся, як виповнилося 90 літ. Каже, що його нічого не болить, турбують лише ноги. Сумує, що дружина Катерина покинула його так рано, 11 років тому відійшла в інший світ. За роки подружнього життя у них склалась міцна, дружня, любляча сім’я. Як би вона раділа та пишалася сьгодні поповненням свого роду: 5 внучатам, 10 правнучатам і праправнуку Назарчику. Не лишили на самоті батька діти. Зараз опікується, турбується ним дочка Неоніла. Вона, як і її сестри, працювала на Чорнобильській АЕС.

Незабаром Новий рік, а за ним Різдво Христове. Тоді звеселиться, наповниться сміхом, дитячим гамором світлиця, радісними побажаннями, вітаннями членів великої дружньої родини Рамських.

З нагоди довголіття вітаємо цю хорошу людину, трудівника полів, доброго сім’янина. Міцного здоров’я, спокійних, радісних і світлих років Вам, Федоре Автомоновичу!

Григорій ВОЛЯНЮК. с.Борсуки.

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

Учителька Людмила Сидорук – єдина на Лановеччині, котра пройшла фахову сертифікацію

  Початкова школа у селі. Здавалося б: як можна організувати цікавий і захоплюючий процес навчання …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *