Іграшковий ведмедик сидів на столику біля вікна і невідривно спостерігав за всім, що відбувалося надворі. А там вже який день сипав сніг – розгулялася хурделиця. Ласунчик давно втомився ось так безцільно споглядати світ, в якому вже не брав ніякої участі. Його колись блискуча шубка припала пилом, втративши минулу красу. Здавалося, що чорні оченята й ті з роками перестали світитися життям. Навіть колись надірване вухо тепер було менш помітне, ніби дійсно загоїлося, а, може, на те просто ніхто більше не звертав уваги. А спочатку, після тієї прикрої пригоди, Василько навіть не наважувався ним гратися, боявся що те вухо зовсім відпаде.
Хлопчику було 5 років, коли Дід Мороз, а точніше мама під ялинку поклала йому кумедного ведмедика. Син дуже зрадів подарунку. У нього було багато різних машинок, два конструктори, цілий набір пластикових свійських тварин, а от м’якої іграшки він не мав.
Малюк навіть спав зі своїм новим другом, ділився із ним різними секретами. А одного дня, це було на Старий Новий рік, до них в гості завітала мамина подруга – тітка Алла зі своєю дочкою Аліскою. Спочатку діти дуже гарно гралися. Дівчинка опікувалася своєю лялькою Ніною, то книжечки їй показувала, то нову зачіску робила, а потім заходилася пригощати шоколадом, забруднивши свій одяг і ляльчин. Потім вона пригощала юного господаря і його Ласунчика. Хлопчик цукерку з’їв, а от ведмедику давати заборонив:
– У нього зуб болить. Ми саме до лікаря збиралися, – пояснив. Та Аліска виявилася впертим дівчиськом. Вона почала тягнути до себе ведмедя, наполягаючи:
– Але він хоче шоколаду!
Звісно, Василько виявився сильнішим, а тому зміг відстояти свого друга. Тільки з тієї сутички Ласунчик вийшов із надірваним вухом. Хлопчик тоді гірко плакав і довго лікував його, щодня роблячи перев’язки…
Відтоді збігло майже 40 років. Василь Іванович тепер відомий в країні лікар-хірург, який робить блискучі операції. Він давно живе зі своєю сім’єю в столиці. А Ласунчик залишився в батьківській хатині. Сидить на столику біля вікна і все виглядає свого господаря, чекає, коли той приїде в гості з дружиною та дітьми. Тоді з Ласунчиком грається Іринка – найменша донька Василя Івановича.
«Якщо так і далі местиме надворі, наші сьогодні зі столиці не приїдуть», – сумно подумав Ласунчик і навіть на якийсь час закрив очі від образи на негоду. Враз він почув під вікном знайомий звук автомобіля. Відкрив очі і побачив біля вікна дівчинку років п’яти, яка привітно махала йому рукою.
«Дочекався! – оченята Ласунчика засяяли радістю, він легенько зтрусив із себе пил, прилизав надірване вухо. – Нарешті гості на порозі».
Автор: Людмила ПРОЦЮК-ЩЕРБАТЮК.
