«І нехай я для всіх буду дивною,
Не форматною, не як усі.
З теплим серцем залишусь людиною,
І так буду іти по житті…»
Це уривок з вірша волонтерки Ольги Цісаренко, жінки, якій «болить війна», яка не любить публічності, але так щиро хоче достукатися до людських сердець. Їй лише 34, вона турботлива мама, щаслива дружина. Здавалося б, все чудово, але ж серце так тривожиться за Україну.
Ольга здобула освіту диригента церковного хору (це було її дитячою мрією), а згодом — і вчителя української мови та літератури. Але по спеціальності не працювала жодного дня. Натомість була й офіціанткою, і продавчинею, і, навіть, рієлторкою. А в 2013 році вирішила поїхати в Крим, з надією, що на постійне місце проживання. Там працювала адміністратором в мережі магазинів. Тоді на півострові ще було спокійно. А коли розпочалися всім відомі події анексії Криму і по місту вільно їздили танки з російськими прапорами, гірко було усвідомити як місцеві, здебільшого старші, люди абсолютно спокійно все це сприймали. Повсюди панувала гнітюча атмосфера антиукраїнської пропаганди. Але навіть тоді Ольга була твердо переконана, що «Україна Крим не віддасть». Розчарування прийшло в той момент, коли не підтримали повсталих кримських татар, які готові були стати на захист свої території.
В 2017 році вона познайомилася з військовим Богданом Лісорубом, а згодом — з нашою землячкою, волонтеркою Іриною Березій. Ними ж почала передавати необхідні продукти побратимам на передову. Яра Березій зіграла ключову роль в житті Ольги. Підтримувала в складний період життя, допомогла пережити моральне потрясіння, взяти себе в руки.
Тоді Ольга Цісаренко зрозуміла, що їй «важко все: важко «війна», важко «Україна», важко «люди» і наважилась поїхати в Польщу. Коли ж повернулась, усвідомила, що скільки і куди не втікай, а війна триває й досі. «І так не може бути, що ти осторонь, якби не боліло, не пекло. Я чітко розуміла, що хочу чимось допомогти, бути корисною і треба для цього щось робити», — емоційно згадує свої тодішні переживання Ольга. Тому і вирішила створити активну групу в соцмережах і закликала на її сторінці небайдужих людей про допомогу в зборі продуктів для наших військових. Бажаючих виявилось настільки багато, що стала актуальною потреба розширити свої потужності. Тоді ж почала співпрацювати з Володимиром Мосейком, який збирає і передає волонтерські вантажі в зону бойових дій. «Наша допомога — це, фактично, «привіт із дому»: домашні страви, приготовані з любов’ю, дитячі малюнки, які так гріють серце». І багато хто скаже, що добро робиться тихо. Можливо, але не тоді, коли в країні війна, коли в окопах гинуть невинні хлопці та дівчата. Про це не мовчать, про це треба кричати!
Пані Ольга, спілкуючись, не раз наголосила, наскільки важливою є наша підтримка для захисників, бо «тоді хлопці розуміють, що стоять не тільки за територію, а й за людей, за їх сім’ї». Адже там, на війні, побувавши в котлах і втративши побратимів, втрачається і відчуття страху.
Ольга згадує трагічний випадок про важкопораненого під Іловайськом військового, який ледь живий лежав серед убитих. Його помітили і підібрали хлопці, витягнули на свій БТР, з надією ще врятувати. І в момент, коли важка техніка здійснювала маневр, він злетів. Слідом йшов танк і просто розчавив пораненого. Важким каменем на душі лежать такі історії, а їх, повірте, не мало…
«В мене фантастично велика і потужна мрія. Я дуже сильно хочу, щоб Україна встала. Не просто, щоб з війною все скінчилося. А щоб Європа зрозуміла, що ми є нація, до якої треба дотягнутися, що такого духу як в нас ще треба пошукати. Ми дійсно дуже мужні. Подивіться, наскільки сильними в нас є матері, що, втративши одну дитину на фронті, віддають туди ж другу. Хочу, щоб нам прийшла нагорода за ту жертовність, щоб люди відчували себе не заробітчанами, не рабами по світу. Щоб з нами рахувалися, щоб ми, українці, були тими, ким, по суті, і завжди були. Щоб на нас рівнялися. Бо цю велич і силу закладено в генах нашого народу».
Має волонтерка також і особисту жіночу мрію.
«Хочу зробити заклик людям, щоб вони проснулися. Адже «одну лозину ламати дуже легко, а коли гілки взяти в пучок, то той пучок лозовий нереально зламати. Я дуже хочу, щоб і люди були тим «пучком», а не поодинці. Адже тільки разом ми можемо робити зміни», — звертається волонтерка до всіх небайдужих громадян.
Ця тендітна ззовні, але сильна духом жінка завжди готова творити добро. І буквально днями нам стало відомо, що Ольга Цісаренко нагороджена медаллю від Митрополита Київського і всієї України Епіфанія «За жертовність і любов до України». Хочеться тільки додати: «Успіхів вам, Ольго. Тримайтеся, і тільки вперед. І все буде добре! Бо зміни залежать від свідомості кожного з нас!».
Анжела АНДРОЩУК,
заступниця голови ГО «Простір активної та сучасної»
