Уже забув Лев, коли його обирали Царем звірів. Тихе спокійне життя, одноманітні дні заважали йому робити щось таке, щоб у Царстві заговорили про мудру голову свого Царя. Та якось крізь лінь, усе ж визріла думка. Лев зібрав усіх підданих йому звірів та промовив:
— Задумав я збудувати міст через нашу річку. Він матиме стратегічне значення і буде опорою для нашого Царства. Для будівництва потрібно спрямувати до Вищої Влади кваліфікованого спеціаліста, аби домігся трьох вагонів лісу. Кого пошлемо?
Загомоніли, засперечалися піддані Лева. Першим, перемігши страх і тривогу, які завше вирували в його тілі, слово взяв Заєць:
— Із цим здатний впоратися тільки меткий і хоробрий Вовк.
Поїхав сіроманець у відрядження, а через кілька днів повернувся побитим, обдертим, без кількох зубів. Розповів, що в кабінетах його ніхто й слухати не хотів. Позбиткувалися — і все.
«Напевно, треба послати когось хитрішого», — подумав лев. І ось до Вищої Влади відправили старшого віку і мудру, як вважали у Царстві, Лисицю. А невдовзі й вона постала перед Левом безвухою, з підбитим оком та обірваним хвостом.
Занепокоїлися всі у Царстві. Як розв’язувати проблему? Кого обрати постачальником-«штовхачем»? Пропонували то Ведмедя, то Орла, то Бобра. А вони відмовлялися, бо не хотіли зазнавати долі попередників.
Тут проштовхнувся вперед Цап:
— У нас є працелюбний, наполегливий і непідкупний Осел. Він зуміє впоратися.
— Нехай Осел! Хай! — полегшено загорлали всі. Та й поспішили до своїх закутків.
Минуло кілька днів, тиждень, а звістки від посланця жодної. Лев у думках уже й попрощався з Ослом: «Земля йому буде пухом!». Раптом на десятий день на урядовому бланку надійшло повідомлення: «Усе гаразд. Уже їду додому. Ліс є. Осел». На зустрічі, куди збіглися всі мешканці Царства, Осел виглядав помолоділим, веселим. Махнувши хвостом, поважно мовив:
— Скрізь зустрічали, як давнього приятеля. Нашу справу вирішували оперативно і по-діловому. Відпочивали у ресторанах й сауні. Надали 30 вагонів ділового лісоматеріалу».
— А навіщо нам стільки? — здивувався Лев.
— У Вищій Владі вирішили, що вигідніше нам будувати міст не впоперек, а вздовж річки. А їм треба вірити, бо такої думки дотримувалися в усіх кабінетах, де засідають лише представники мого ослячого роду…
Григорій ВОЛЯНЮК. с.Борсуки.
