icon clock26.05.2021
icon eye1638
ОСОБИСТОСТІ

ТРИ ІСТОРІЇ ЛАНІВЧАН, ЯКІ ЗМІНЮЮТЬ СВОЄ МІСТО

КОЛИ ЖИТТЄВЕ КРЕДО – БЕЗКОРИСЛИВІСТЬ

Громадська діячка, волонтерка, журналістка, краєзнавиця Марія Романчук

Завжди усміхнену, вічно заклопотану білявку на Лановеччині всі добре знають, її голос впізнають і в Ланівцях, і в будь-якому селі, бо на заслужений відпочинок вона пішла з посади директорки районного радіомовлення. Її досі мило називають «радіо-няня».

У своєму поважному віці допомагала формувати волонтерський вантаж дітям Донбасу та воїнам, особисто доставляючи у прифронтову зону та передові позиції наших оборонців. Свого часу декілька скликань була депутаткою місцевих рад, членкинею виконкому міської ради, впливаючи чи не на всі рішення, що в її компетентності. Та й не тільки на ці (нерідко «виїдала мозок» владоможцям за вчинки, що суперечили інтересам більшості громади). Як голова Громадської ради при райдержадміністрації, не давала спокою чиновникам: організовувала «круглі столи», дискусії, звіти, вимагала від влади реагування на запити громадськості й вирішення проблем, усунення недоліків. Створила громадську організацію «Лановеччина духовна». Однак, навіть маса її зауважень, зокрема й щодо правильної вимови українською, ніколи ні в кого не викликали зневаги до цієї жінки. Її поважають за небайдужість, жертовність і любов до України. До речі, як волонтерка, вона отримала нагороду від Патріарха «За жертовність і любов до України» та ще численні відзнаки за активність у просвітянському напрямку.

На громадських засадах Марія Романчук була однією з тих, хто клопоталися про збір коштів на облаштування в Ланівцях виставки «Тарас Шевченко: грані таланту». Лановецька шевченкіана тепер — місце, де стаціонарна — єдина така виставка в світі, що презентує Шевченка-художника і стала творчим доповненням у сквері до постаменту автору «Кобзаря». Пані Марія, ще будучи директоркою радіомовлення, започаткувала районний конкурс ораторського мистецтва «Володар слова» серед старшокласників.

На багатьох заходах громади загальнодержавного характеру і зараз тримає слово перед глядацькою аудиторією. Активна просвітянка є членом редколегії книги «Історія Лановеччини» і літературно-мистецького альманаху «Лан» (2-й випуск), виступала рушійною силою і мозковим центром редколегії у підготовці третього випуску «Лану»; її авторському перу належать сотні текстів у районній та обласних газетах, виданнях всеукраїнського масштабу. Не збавляючи журналістського хисту, готує цікаві дописи у «Голос Лановеччини». Прагне зробити історію свого роду. До речі, ця жінка — не корінна ланівчанка, а родом із Бучаччини Тернопільської області. А так багато зробила для Лановеччини і міста, в якому мешкає. При цьому вона була і турботливою донькою та племінницею, вірною дружиною, а зараз — сестрою, матір’ю і бабусею.

Що для трудоголіка Марії Романчук є найбільшим успіхом у житті?

— Робота! Я вже більше 5 років не працюю директором радіо, а люди при кожній зустрічі вітаються, навіть здалеку, запрошують на різні імпрези, не ігнорує моїх порад місцева влада, звертаються люди за допомогою у різних питаннях, — каже Марія Михайлівна. І додає:

— Моє життєве кредо — безкорисливість. Добро повертається. Для мене важливо залишити хороший слід від моїх справ і теплий спогад у серцях людей.

Єдиного рецепту у цьому напрямку немає. Але важливо:

1. Знати справу, якою займаєшся (якщо ти на роботі).

2. Любити і шанувати людей.

3. Думати не тільки про себе, а про тих, хто навколо; піклуватися і думати, що ти важливий і без твоєї участі світ кращим не стане.

4. Якщо маєш ідею — важливо знайти однодумців, згуртувати їх і тоді успіх гарантований.

5. Не варто розчаровуватися! Треба терпляче боротися з труднощами, шукати можливості і все робити без фальші — щиро, відкрито, безкорисливо, тоді матимеш чисту совість та успіх у людей.

ЯКЩО ХОЧЕШ ЗМІН МАСШТАБНИХ – НЕ БІЙСЯ ЗМІН ОСОБИСТИХ

Директор Культурного центру Єловицьких, голова Молодіжної ради, поет, письменник, перекладач, ведучий, журналіст, громадський активіст Юрко Матевощук

 У 2008 році Юрко Матевощук поїхав з рідного міста Ланівці — спочатку на навчання в Тернопіль, де згодом знайшов роботу, і впродовж одинадцяти років діяв у культурній сфері: сотні літературних подій, поетичних читань та презентацій книг, організація та участь у «Мистецькому фестивалі «Ї», фестивалях «Файне місто», «Західфест», «Кінохвиля», «Форум видавців» та інших. Відкриття «особистого закордону» та культурні проєкти в Білорусі, Польщі, США, робота ведучим на одному з місцевих телеканалів. І разом з тим, як зізнається, завжди залишалося якесь мисленнєве почуття присутності у Ланівцях: «А от це можна було і вдома зробити так, зробити по-іншому, а такий марафон точно без проблем ми зробили б краще».

— Я завжди про це думав, — із захопленням розповідає Юрій. — Зрештою, маючи вільний день, намагався приїхати додому, бо, до речі, свої вірші мені теж якнайкраще пишуться саме в рідному місті. У 2017 році якось ненароком відбулася розмова з владою, що таки було б добре створити культурний хаб у громаді — тоді я коротко оповів, що це буде такий простір, де ми зможемо проводити події будь-якого формату і який це може дати ефект. Я ще тоді подумав, що це буде дуже гарним стимулом повернутися.

Ніколи не забуду той нічний плацкарт, яким я мчав з чергового фестивалю зі Львова на першу загальну зустріч влади з ґрантодавцями, представниками програми USAID «ДОБРЕ», аби презентувати наш проект. Тоді ще було багато суперечок, що ж таки для Ланівців буде краще: скейт парк чи культурний центр? З невеликою перевагою все ж обрали останній.

І вже 28 липня 2019 року в приміщенні старого кінотеатру «Супутник», де до того десятки років валялися гори сміття, трупи голубів та скелет дохлого кота в кінобудці, запрацював Культурний центр Єловицьких. З назвою Єловицьких ще та історія, проте вона була вибрана навмисне і з провокацією, позаяк таким чином більшість наших відвідувачів або дізналася, або освіжила в пам’яті прізвище засновників нашого міста.

І понеслось: тільки за п’ять місяців 2019 року нам вдалося провести близько 80 подій: покази фільмів та мультфільмів, презентації книг, музичні концерти, тренінги, обговорення, трансляції футбольних матчів, засідання клубів за інтересами. В «докарантинну» епоху в зал, що мав сто стільців, приходило близько ста двадцяти відвідувачів на події, а рекорд ми зафіксували під час виступу Євгена Галича (гурт «О.Torvald»): 170 відвідувачів у залі і ще близько сотні на вулиці слухали наживо концерт через відкриті вікна.

Я дуже обережно ставлюся до питання авторського права і, як менеджер, перед кожною подією намагаюся залагодити усі погодження на дозвіл щодо показу і трансляції того чи іншого контенту. Таким чином ми заручилися крутою підтримкою та співпрацею з Держкіно та Тернопільською кінокомісією, проектом «Кіноклуб» від Артхаустрафік, каналами «Футбол», Центром громадського моніторингу та аналітики й Освітньо-аналітичним центром розвитку громад, ГО «Дій», ГО «Ізоляція» та багатьма іншими.

Проте, нічого цього не було би без надзвичайно крутих людей з місцевої молодіжної ради. Якось так сталося, що успіхи центру та «молодіжки» з’являлися в унісон. Під час 2020, вже карантинного року, ми не сиділи на місці, а брали участь в онлайн і, де було можливо, в оффлайн тренінгах: «Прокачай молодіжний центр у своїй громаді», «Молодіжний працівник», «Школа громадської активності», «Школа демократичного врядування для молоді». Підсумком наших навчань вже стало проведення особистого заходу: першої у громаді «Академії молодіжного лідерства». Згодом практику нашої молодіжної ради визнали за одну з найкращих у громадах України.

Культурний центр Єловицьких наразі є серцем у приміщенні старого кінотеатру у центрі міста. Серцем, що відчуває, співпереживає, розвиває, втілює та об’єднує. Але у нас ще є декілька інших приміщень у тій же будівлі і в майбутньому ми плануємо ще втілити такі проекти, як Музей Івана Марчука, медіахаб, туристично-інформаційний центр та художню майстерню. І ось коли всі ці органи запрацюють на повну — можна буде вважати, що наша велика мрія здійснилася!

Чи вважаю я себе успішною людиною? А чом би й ні! Якщо успішною є громадська діяльність в унісон з однодумцями і ти бачиш результат своєї віддачі, то це суспільний успіх, а якщо ти маєш колосальну підтримку в сім’ї, родині, то ти щасливий!

VIRNA ІДЕЇ ТА ЛЮДЯМ

Юристка за освітою, а за покликанням — дизайнерка одягу, стилістка Яна Кравчук

Яна Кравчук — дизайнерка одягу, яка має контракти із шоурумами по всій країні, численні матеріали про яку друкувалися у фешн журналах та моделі якої граціозно дефілювали на кращих подіумах країни.

— Мій бренд називається одним словом VIRNA! Нічого замислуватого у ній немає — як звучить, так і означає, — розповідає Яна. — Вірна собі, клієнту, своєму стилю, баченню певних речей, а найголовніше — завжди вірна якості! Назва, до слова, є офіційно зареєстрованою торговою маркою (ТМ). На нашому рахунку три підписаних контракти з шоурумами, показ, статті та інтерв’ю у журналах та тисячі задоволених клієнтів. А ще було два запрошення на тиждень моди Ukrainian Fashion Week, але в силу певних обставин мені не вдалося туди потрапити. Тож, цей момент залишається як пріоритетний.

Як то кажуть, усе починається з малого. Так і у випадку Яни — це було запрошення на весілля й велике прагнення одягнути таке, що не повториться (жінки зрозуміють). Навіть сама дизайнерка тоді не розуміла, що це і стане маленьким початком великої справи.

— Не купувати, а шити. Я звикла, що все купувалось, але завжди хотілося щось не таке як у всіх! І з цього почався мій шлях. Спочатку я шила  для себе, а потім мене «насварила» подруга, сказавши, що я повинна створити акаунт в Instagram, придумати назву і спробувати запропонувати речі іншим людям. Shveya feya — першочергова назва авторського дизайну, але з часом зрозуміла, що вже «виросла» і час обирати більш серйозну назву, яка буде втіленням мене і як людини, і як професіонала.

Яна Кравчук — дипломована юристка, однак по професії не працювала і, мабуть, уже і не буде, адже прагнення реалізувати себе у фешн індустрії брало верх.

— Все закрутилось швидко, але я не вважала це своєю роботою і це не був шалений заробіток, швидше хобі, від якого дуже сильно кайфувала. Ще багато років я працювала за принципом «хобі», для себе. Не рахуючи цифри і не заробляючи нічого. Вже пізніше зрозуміла, що потрібно щось змінювати.

Тож, сьогодні можу із впевненістю виокремити 5 конкретних кроків від задуму до реалізації:

1. Ідея.

2. Сильне бажання.

3. Потрібно вчитись новому завжди (читаю, шукаю, вивчаю, «надивлююсь» (надивленість — дуже важлива опція у почутті стилю й розумінні, що хочуть люди).

4. Багато працювати та жертвувати чимось (як би це несправедливо не звучало).

5. Бути активною (окрім своєї професійної діяльності є членом Молодіжної ради при Лановецькій міській раді).

Жінка створила робочі місця (не лише в Ланівцях, а по всій Україні), у неї працюють швеї, власним брендом популяризує Лановецьку громаду. Для команди “Карате-клуб Сінай” розробила та пошила емблемні шеврони на кімоно. Тож, піднімаючись на переможний п’єдестал, наші каратисти таким чином відрізняються власним стилем. Як учасниця Молодіжної ради, Яна застосовує свої дизайнерські і стилістичні уміння в проведенні міських культурних заходів. Яна Кравчук — активна, цілеспрямована, успішна бізнес леді, яка стверджує і власним досвідом показує, що відкрити свою справу у маленькому містечку і стати в один ряд з відомими людьми можна з нуля, адже чоловік — приватний підприємець — вклав гроші в справу дружини лише після підписання контрактів із шоурумами. Такий жест стимулював молоду дизайнерку щодня працювати задля утвердження свого бренду та імені на п’єдесталі моди і фешн індустрії.

Сніжана КРЕЩУК.

Наталя ГАМЕРА.