30 грудня 2022 року під час оборонних дій в районі населеного пункту Кліщіївка Донецької області загинув заступник командира бойової машини, навідник-оператор 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону 24 бригади, молодший сержант Антон Антощук 5.10.1986 р.н.
Важкі бої зараз тривають поблизу стратегічного міста Бахмут.
«Ти в нього стріляєш, а він, поранений, встає і йде як зомбі», — так говорив Антон про вагнерівців під час вуличних боїв. Коли був у відпустці вдома, то, повертаючись на війну, обмовився в розмові з друзями: «Не знаю, чи повернуся з того пекла»…
Повернувся. На щиті.
8 січня 2023 року Лановецька громада на колінах зустрічала тіло загиблого Героя Антона Антощука — вздовж дороги біля сіл Лопушне, Верещаки, у Вишгородку. На центральній площі міста Ланівці зібралося декілька сотень людей. Хочеться кричати, яку страшну ціну ми платимо за можливість жити. Але всі мовчки схилили голови, витирали сльози і кожен думав про своє… Бо вже стільки мобілізованих із Лановеччини служить у війську, що немає такої родини, де б ніхто не став до оборони країни. Імена більше двох десятків Героїв уже вкарбовано до безсмертного списку в історії нашого краю. А ще скільки зниклих безвісти чи в полоні… Болить за кожного воїна.
Лановецькі волонтери провідували хлопця у зоні ведення бойових дій, передавали йому і посилки з необхідними речами. На пам’ятних світлинах Антон і усміхнений, і зосереджений. Головне — живий.
Ольга Орловська: «Вірний своїм принципам та цінностям, вірний друг, товариш, син і брат. Ще з садочку не по-дитячому дорослий. Вмів сказати так, що слова потрапляли в самісіньке серце. Я пишаюсь тим, що ми мали понад 30 років дружби. Я шкодую, що так мало часу останні роки проводили разом. Я обіцяю, що ніколи не забуду і не пробачу! Я клянусь, що наш ГЕРОЙ буде жити вічно у нашій пам’яті! Спи спокійно, друже! Найщиріші слова співчуття батькам та брату. Скорбимо разом з вами…»
Ірина Дебера: «Антон був позитивний, веселий, який ніколи не кине в біді. Я не можу повірити, що ми вже на землі не зустрінемося, залишаються тільки спогади садочка, школи…»
Володя Магдиш: «Додому на щиті. Герої не вмирають»
Віталій Андрущенко: «Герою, я радий, що знав тебе. Ти в нашій пам’яті і спогадах залишишся назавжди! До зустрічі, Друже…»
Світлана Новосад: «Антон мріяв про те, що після перемоги одружиться. І обов’язково у вишиванці. Це була людина з високим почуттям патріотизму і любові до ближніх.»
Замість вишиванки — камуфляж. Замість весільного короваю — поминальний коровай.
Я так мріяв вернутись додому
Й одружитися у вишиванці…
Та куля ворожа ,підступна й нещадна,
Життя обірвала вранці…
Я так мріяв обійняти маму
І потиснути руку тату,
Та янголом білим лечу над вами…
Христос народився! – ти чуєш, брате?
Я так мріяв сказати: Славімо!
Із Різдвом вас усіх привітати…
Та тільки обняв крильми
На порозі рідної хати.
Сам Господь мене тут зустрічає
Сивий-сивий, він став на коліна
І тихо промовив: Славімо тебе,
Славімо тебе й мого Сина!
Людмила Максимлюк
Усією громадою провели Героя в останню дорогу наступного дня. У місці вічного спочинку у Ланівцях все більше майорить прапорів на могилах Воїнів. Державний стяг передали і матері загиблого Антона Антощука.
Державний гімн. Військовий залп. Шматочки короваю…
У невимовному горі батьки, брат, рідні. Антон поповнив ряди небесного воїнства, назавжди залишившись у пам’яті всіх, хто його знав, щирим, позитивним, добрим і компанійським. Вічна тобі пам’ять, Воїне!
Наталя ГАМЕРА
