icon clock04.02.2024
icon eye1963
Волонтерство

Лановеччина волонтерська. Ворожі дрони не сунуться в такий вітер, але в кишені хоч каміння клади, аби втриматися землі. Сюжет четвертий

  Якусь таку місцину цього разу хлопці вибрали, що не дуже шарпало і не здувало з місця хіба тих з нас, хто був у бронежилеті. А мені навіть камінці в кишені жартома пропонували покласти, щоб не відривалася від землі.

   Таким складом зустрічаємось уже не вперше. Наші козаки, коли бачать мій пост про організацію поїздки, то і гроші на пальне можуть скинути, і до Валерія Собчука телефонують з проханням привезти те чи інше. Навіть після виснажливої ночі на бойовій позиції не відпочивають, а планують час свій так, щоб з’їздити на побачення з волонтерами хоч на пів годинки. Зрозуміло, що війну на паузу не поставиш, рокіровку, як в шахах, не зробиш, та й здибанки отакі – річ добровільна та ризикована. Добре, що день видався вітряним, то ворожі дрони не літали над головою, можна було спокійно розвантажуватись і спілкуватися.  

  З цим відважним козаком ми ще в 2014-му з гуманітарною місією мчали на Херсонщину до земляків військових. В другій ночі проїхали Чаплинку і мало не опинилися в окупованому Криму. Зупинили нас бетонні стовпи поперек дороги, не було навіть попереджувальних знаків… Хлопці відключили телефони, зв’язку іншого у нас не було, тож вирішили дочекатися ранку. Але хто нам допоміг і як ми мостилися у вантажівці на ночівлю – про це буде розповідь у моїй книжці. А сьогодні я була рада зустрічі з Віктором Силюком. Шкода, що знову посеред війни. До речі, Вітя з 2015 року воював і ми теж мали приємність перетинатися з ним в епіцентрах бойових дій, де він на той час ніс службу.

  Віктор Силюк – з Нападівки, Володя Барва – з Борсуків. Земляки вдома живуть селами в межу, а на фронті теж майже неподалік один від одного. Але про це дізналися лише від волонтерів.

  Коли Сергій Іванов просив передати вітання і вдячність волонтерці Богданці Барві за безкаркасні ноші, я одразу відрекомендувала йому чоловіка Богданки.

  Володя у війську теж не перший рік. А бус свого односельця і друга Богдана Полоза він випадково побачив ще в серпні 2022-го, коли ми промчали повз його місце дислокації в сторону Гуляйполя. «Ти ж запевняв, що ми тебе не знайдем», – обіймаючи свого друга, сміявся Бодька. А, як відомо, дружні обійми в цих воєнних буднях і нетрях за тисячу кілометрів від дому – то безцінні моменти.

  За неодноразову підтримку та допомогу, військові підготували і передали до музею в Ланівцях своєрідну візитівку вдячності від тернопільської 44 бригади. Такого експонату нам ще не дарували. Є прапори, шеврони (навіть москальські), дещо з трофею та інші подарунки. Потроху підзбируємо. Дякуємо всім військовим, хто сприяє у цій дріб’язковій, проте важливій справі.

  Душа радіє, коли хлопці розбирають на свої позиції для побратимів домашню смакоту. І якщо в когось в голові дилема: треба чи не треба гостинці з дому – в один голос запевняють, що ТРЕБА! Щоправда ГОСТИНЦІ, а не гори продуктів в одну точку. А в нас так і виходить: усім потрохи різного добра, бо ніколи менше двадцяти своїх за день-два рейсу ще не зустрічали. Але що цікаво: єдиний, хто чемно передає тару в Ланівці, то це Василь Вишневський! Мама сказала – син виконав! Бо в мами два сина на війні, покійний чоловік афганець. Мама Оксана сьогодні спочинку не має: свої переживання за дітей перетворює у волонтерську роботу: чистить, ріже, сушить зелень та овочі на сухі страви, коли планується волонтерський рейс, то і вареників наліпить. А порожні відерка і скляні баночки завжди просить повертати…

  Комбат танкістів Віктор Ратушко завжди наголошує, що йому нічого не потрібно. Однак це бойовий офіцер, котрий знає потреби рядових солдат, тому для них щось іноді й привезе від дбайливих земляків. З ним приїхав до нас на зустріч Міша Доценко. Приємним також було побачення з Романом Войцещуком.

  Всі такі позитивні хлопці, добряки, ерудити і роботяги! Цвіт і надія нації! Ось така вона сьогодні – справжня, мужня та нескорена Україна! Україна українська сьогодні або в ЗСУ, або для ЗСУ!

  Яке ж незвичне прохання ми почули від військового, чому не забрали вночі машинку військових і яке запитання волонтерів ввело в ступор військового – про це та інше в наступному сюжеті.

Наталя ГАМЕРА