icon clock22.08.2023
icon eye4239
Переселенці

«Морський котик» із Запоріжжя: на Донеччині загинув хлопець, який з рідними переїхав у Лановецьку громаду як ВПО  

  Здається, це було нещодавно, коли у волонтерському центрі (Будинку культури) ми знайомилися із родиною тимчасово переселених із Запорізької області Грабарів. Валентина та Володимир із трьохлітніми синочками-двійнятами Тімою і Дімою та Ігор (молодший брат Володимира) у жовтні 2022-го виїхали із Запоріжжя, коли почалися масові обстріли міста. Планували поселитися у Львові, шукали місця через соцмережі. Але волонтери передали, що пропонують житло на Тернопільщині. І родина приїхала на Лановеччину, в село Шушківці, почала облаштовуватися, готуватися до зими.

А Ігор Грабар через два тижні після переїзду пішов до військкомату, щоб стати в ряди Збройних Сил України.

  Це було мотивоване рішення, продиктоване його вихованням, позицією. Виростали брати у дружній родині в селі Орлянське Василівського району, вчилися, допомагали батькам. Обидва здобули вищу освіту, набувши технічні інженерні спеціальності. У 2014 році Володимир одружився з Валентиною. Ігор був на їхньому весіллі дружбою. Цього ж року він пішов в армію, службу проходив у Львові. А після повернення до батьківського дому працював на шахті гірничим рятувальником служби МНС, водночас допомагав батькам у господарстві. Володимир був інженером на Запорізькому залізорудному комбінаті. У 2019 р. у молодого подружжя народилося двоє синочків, хрещеним батьком яких став дядько Ігор.

Відносно мирне життя, плани молодих людей були перекреслені воєнним вторгненням московського війська. Коли окупанти наблизилися до Василівки, Валентина з дітьми виїхала у квітні до батьків в Запоріжжя. Через місяць до них приєднався Володимир, бо стала реальною окупація залізорудного підприємства. А Ігор – буквально вирвався в останній день, бо рашисти закрили виїзд з шахти.

  З жовтня 2022 року він – воїн. Військове злагодження проходив у Полтаві, скерований із підрозділом в Одеську область. У складі «морських котиків» брав участь у боях на Донеччині.

І тут, біля села Пречистівка Волноваського району, що неподалік кордону із Запорізькою областю, Ігор Грабар загинув… Це була дуже важка втрата для його побратимів. Один з них – Михайло розповів, що після виконання бойового завдання, вже на відході, на наших «котиків» полетіли снаряди з важкої техніки ворога – БМП і танків. Один з них упав під ноги Ігореві. Від вибуху його підкинуло догори, він упав і закричав від болю. Коли до нього підповзли побратими, щоб допомогти, побачили закривавлені рани, а в окопі, куди дотягли пораненого, — ознаки перебитих артерій, зламаного тазу, перелом лівої руки. Так загинув мужній син козацької землі, про якого воїни-побратими сказали: «Він був для нас братом і надійним товаришем!».

  Сумну звістку про загибель сина передали батькам: «Син, номер обслуги десантно-штурмової роти військової частини А1275, матрос Грабар Ігор Анатолійович, 1991 р.н., прийнятий на військову службу по мобілізації з 4.11 2022 р., вірний присязі, героїчно загинув 19 серпня 2023 року під час захисту Батьківщини, виявивши стійкість і мужність». Мати і батько перебувають на окупованій території і, звісно, не можуть похоронити Ігоря як Героя України в рідному селі, тому Інна та Анатолій Грабари звернулися з проханням, щоб полеглого воїна перевезли в Запоріжжя, де його похоронять поряд із двоюрідним братом Юрієм, який теж віддав життя, захищаючи рідну землю від рашистів. І прийде провести Ігоря на місце вічного спочинку дівчина Світлана, запоріжанка, з якою було щире і світле мобільне спілкування. І, можливо, вона стала б його долею…

  А в Шушківцях, в будинку, де зараз живуть Володимир, Валентина та малі Тіма й Діма Грабарі, чекала на приїзд їхнього хрещеного батька Ігоря його кімната, яка наповнена тепер смутком, і кожна річ там нагадує про веселого, життєрадісного, доброго, щирого, працелюбного українця — сина запорізького козацького краю, в якого було багато друзів і багато планів на майбутнє. Але пішов він захищати свою родину, свою землю, на якій маємо жити вільно, за своєю правдою і вірою. Тож помолімося і ми, ланівчани, за спокій душі вірного сина України! Щире співчуття рідним, що перебувають на окупованій території і живуть у нашому волинському краї!

Марія РОМАНЧУК,

волонтерка, голова ГО “Духовна Лановеччина”