До двору хтось вчергове підкинув чотирилапого. На цей раз не кота (їх у нас до десятка), а песенятко. Чорненьке, мов жучок, таке чудне і миле. Сидить, тремтить. Тут діти оточили увагою — гладять, втішаються. Прибіг подивитися на цуцика і сусідський Данилко. Глянув, зірвався на ноги і побіг. Пригнав …