Головні новини
На головну / ПОДІЇ / ЛАНОВЕЧЧИНА / НАЧЕ ПОМОЛОДШАЛИ НА СОРОК П’ЯТЬ ЛІТ

НАЧЕ ПОМОЛОДШАЛИ НА СОРОК П’ЯТЬ ЛІТ

  Востаннє ми збиралися у Вербовецькій школі двадцять літ тому, на 25-річчя її закінчення. До повного ювілею не захотіли чекати ще п’ять років – тож вирішили зустрітися вже цього серпня.

  І ось цей день настав. Чекали і хвилювалися неабияк, адже декого не бачили від випускного вечора, а інших, що пішли у світ після 8-го класу, то ще на два роки довше.

  У рідну альма-матір приїхала з Житомирщини Галя Бігун, з Хмельниччини – Ганя Шульгай, з Рівненщини – Люся Гончарук, з Івано-Франківщини – Оля Хом’як, з Луцька – Міша Федчук. Всі решта, хто прибули на цю зустріч, осіли на ріднім Тернопіллі.

  “Пухнастенькі”, сиві і фарбовані дівчата (дозволю собі нас так нині називати) – з короткими стрижками, модними зачісками, а були ж ми колись з довгими косами і бантами… Посоліднішали і наші хлопці. Нічого не поробиш – так нас змінили роки. За цей період багато осиротілих (мало хто може похвалитися, що у нього ще живі батьки), багато овдовілих, а в декого уже повторні шлюби. Життя продовжується…

  Найбільш хвилюючий момент зустрічного дійства відбувся перед школою, подвір’я якої перетворилося на своєрідне шоу “Відгадай – впізнай”. Якось так незаплановано, мимоволі вишиковувалися півколом, а новоприбулий “учень” підходив до кожного по черзі, щоб відгадати, хто перед ним. Скажу по правді, не всім вдавалося це зробити з першої спроби – доводилося брати допомогу друзів навідними підказками (на кшалт того, хто сидів за партою перед ним, з ким він чи вона дружили, або якимось іншими згадками-епізодами).

  Обійми, поцілунки, сльози радості і сміх, адже нас тут зібрало велике бажання довгоочікуваної зустрічі. І неважливо, як довго ми гризли граніт науки разом – десять, вісім, чотири, а чи всього лише один рік, але в стінах Вербовецької школи ми здружилися, злилися в одну класну родину.

  Спогади, гамір – як на справжній шкільній перерві. І цей веселий балаган перериває гучним дзвоником і запрошує на урок директор школи Руслан Герасимчук. Коли ми збиралися тут двадцять років тому, то очільником був його батько Володимир Іванович (світла йому пам’ять).

  Піднімаємось сходами храму науки, і якось щемно та трепетно стає на душі – можливо, від того, що “до дошки” сьогодні викличуть всіх без винятку, бо це урок чесності, гідності, без всяких хитрувань і шпаргалок, урок звіту нашого життя, який засвоювали більше чотирьох десятків літ.

  І ось ми вже всідаємось за парти (багато тими ж парами, як колись). Мені чомусь перед очима враз зринув наш 5-ий клас: ми в очікуванні уроку малювання і чую голос з лівої парти від вікна (покійного нині вже) Володі Мамчура: “Лащенкова! (моє дівоче прізвище) Намалюй мені тих дітиськів, бо я не вмію”. Звісно, намалюю – може колись доведеться списати задачу з математики (бо я в тій науці мілко плавала).

  З роздумів мене виводить колишній класний керівник 9-го і 10-го “А” класів Володимир Андрійович Лотоцький – він розпочинає урок.

  Насамперед поіменно згадали тих, хто вже за межею вічності, а це 16 педагогів і 18 учнів. Після цього, зазвичай, один за одним розповідали про те, хто чого досяг в житті, як склалася його доля. Кожен ділився своїм багажем набутків, але в усіх він зводився до спільного знаменника – найбільшою радістю сьогодні є для усіх потішні онуки – наша гордість і наше майбутнє. Ніхто не хвалився розкішними будинками, іномарками та скільки об’їздив заморських країн, бо з власного досвіду і з висоти прожитих літ знаємо, що щастя – це коли мир і злагода в родині, коли в сім’ї панують любов і доброта, а найбільше щастя, коли усі здорові.

  Урок закінчився, і подальший наш шлях проліг на сільське кладовище – на могили вчителів і однокласниці Люди Конзельської-Жигайло кладемо квіти і засвічуємо лампадки пам’яті.

  А в храмі святителя Миколая зустрічає настоятель о.Миколай Плисюк. Ми безмежно вдячні йому за відслужений молебень і за теплі, щирі слова побажань. Слова подяки – церковним хористам під орудою Ганни Василевської – ми були в захопленні від їхнього задушевного ангельського співу.

  Опісля святкування продовжувалося в лановецькому кафе так званого чеського містечка.

  Додому поверталися вже за північ – з піснями – веселі і щасливі, окрилені враженнями від такої душевної зустрічі. В серцях пульсував молодечий запал і здавалося, що ми насправді помолоділи на всі сорок п’ять літ. Дорогу нам освітлював повний місяць, що заглядав у вікна автобуса і наче кликав в далеку юність тих солодких і звабливих вечорів, сповнених перших ніжних почуттів.

  Сьогоднішня зустріч, то була не просто зустріч колишніх учнів – то була зустріч з тими безтурботними роками дитинства та підлітковості, де колись мрійливо шуміла алея ялинами і пахла духм’яними медами шкільна пасіка.

  Збережіть надовго цей день і ці спогади. І не старійте душею, дорогі мої друзі-однокласники. Здоров’я вам на роки-на роки, аби ми з вами могли бачитися частіше.

  До нових зустрічей, любі мої!

Колишня випускниця Мирослава СЕРЕДЮК.

м.Тернопіль.

Перевірте також

Друга річниця пам’яті Олександра Цюха

1 березня 2015 року Олександр Цюх із Татаринець був мобілізований у Збройні сили України до …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *