На головну / ПОДІЇ / ЛАНОВЕЧЧИНА / ОМРІЯНІ ДОРОГИ ЖИТТЯ

ОМРІЯНІ ДОРОГИ ЖИТТЯ

  У 70-х роках минулого століття в сільських середніх школах були популярні серед старшокласників уроки профорієнтації. У Борщівці й деяких навколишніх селах ще до сьогодні згадують добрим, вдячним словом вчителя-наставника, ентузіаста своєї справи Івана Феодосійовича Шустака, який виховував у юного покоління любов до хліборобської праці, техніки.

  Добра наука дала хороші плоди. Його колишній учень Сергій Закидальський, маючи посвідчення тракториста, після випускного вечора попросився на роботу на тракторну бригаду місцевого колгоспу. Юнака взяли напарником до досвідченого, відомого у районі передовика-механізатора Василя Бака, який у той час працював на ДТ-38 (гусенична машина, що в основному використовували на обробітку технічних культур). Це була серйозна трудова школа для Сергія. Він вчився маневрувати між рядками буряків чи міжряддями картоплі так, щоб не пошкодити рослин.

  Після завершення польових робіт, у 1976 році хлопець навчався на курсах шоферів у ДОСААФ і вже будучи солдатом Радянської Армії освоював армійську техніку в артполку. На цьому не заспокоївся, постійно прагнув освоювати нову техніку, опановувати інші професії. Після демо-білізації його прийняли на роботу в одне з найбільших на той час підприємств Лановеччини — ПМК-154, яке очолював його земляк, вмілий організатор виробництва В.Я.Пальчик. Тут він здобув професії екскаваторника та кранівника.

  Після занепаду у 90-ті роки ПМК-154 і масового скорочення працівників Сергія Закидальського радо прийняли у борсу-ківське господарство “Горинь”, де доручили вантажний автомобіль УАЗ. Спокійний та розсудливий, він ретельно виконував поставлені завдання, шанував доручену техніку. А впевненості, енергії на дорогах життя додавала йому багата на історичні події родина. Майже кожен її член пройшов нелегкий, тернистий шлях до волі, вільної праці.

  Ще у 1940 році діда Сергія, Григорія Мануїловича, за антирадянську агітацію було заарештовано, а його сини брали активну участь у національно-патріотичному русі. Найстарший син Данило, навчаючись у Львові, у вихорі цих буремних подій загинув, а Іван та Ілля за зв’язки з ОУН з 1944 року стали на 10 років невільниками у суворих таборах ГУЛАГу в Комі АРСР. Батько матері, Павло Андрійович Самотюк, за співпрацю з ОУН відбув 10 років тюремного покарання і помер у в’зниці м.Дніпропетровськ (тепер Дніпро). Постраждали і дочки: Сергієву матір Ганну та її сестру Антоніну етапували на спецпоселення у м.Осінники Кеме-ровської області. Батько Сергія, покохавши Ганну ще у Борщівці, після демобілізації з армії поїхав у ті далекі краї, одружився. У них народилися дочки Надія і Галина, а після повернення в рідне село — сини Григорій, Павло і Сергій…

  Борсуківське господарство, сформувавшись у ПСП агрофірму “Горинь”, економічно багатішало, докорінно змінились умови праці трудівників, покращилась матеріально-технічна база. У 2012 році агрофірма закупила мікроавтобус і доручила його Сергієві Яковичу, який уже 8 років обслуговує чисельний колектив тракторної бригади. Від світанку до пізньої ночі Закидальський у напружені пори року перевозить на робочі місця маханізаторів, доставляє їм гаряче харчування та необхідні запасні деталі для техніки.

  Незважаючи на свій вік, адже в жовтні Сергію Яковичу виповниться 61 рік, чоловік ще повний сил, енергії. Щоденно у вечірній час після роботи поспішає в рідну домівку, щоб хоч трішки допомогти по господарству дружині Ніні, з якою у злагоді, любові живуть 38 років, погомоніти про сімейні справи. А завтра знову в путь, долати омріяні дороги.

Автор: Григорій ВОЛЯНЮК.

с.Борсуки.

На фото Юлії КОЛЕСНІК: С.Я.Закидальський.

Про нас Ірина Цигульська

Перевірте також

COVID-19 НА ЛАНОВЕЧЧИНІ: Є ЖЕРТВИ

  У період з 17 по 24 вересня мобільна бригада Лановецького міського центру ПМСД здійснила …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You cannot copy content of this page