Ровером до гетьмана

  Тепер це було б, мабуть, неможливо. Вмовити сучасних дітей проїхати на велосипедах сотню кілометрів, коли курсують автобуси, — з галузі фантастики. А тоді, майже шість десятиліть тому, ми, старшокласники Молотківської восьмирічної школи, сприйняли таку ідею з неабияким ентузіазмом. Висловив її мій батько, Іван Гаврилович — учитель історії та водночас директор школи. А ще — краєзнавець, який постійно вивчав минуле рідної землі, збирав експонати для майбутнього музею і заохочував до цього учнів.

  Ідея полягала в тому, щоб велосипедами (у нас на велосипед казали «ровер») поїхати з Молоткова до Збаража — міста козацької слави, та вклонитися там пам’ятникові гетьману — Богданові Хмельницькому, побачити руїни замку, де колись гриміли бої. Це, звісно, цікаво, але ж дорога не близька. Всі ми, хлопчаки, звісно, гасали на велосипедах іще з того часу, коли праву ногу доводилося просовувати під раму, бо інакше не діставали до педалей, однак така відстань…

  Деякі батьки злякалися й відмовилися відпускати дітей у ризиковану, на їхню думку, експедицію. Бо ж під машину можуть потрапити, впасти, ногу чи руку зламати, й узагалі хтозна-що може трапитися. Керівник, той-таки Іван Гаврилович, не наполягав — тільки за добровільною згодою. Залишалося нас, хлопців семи-восьмикласників, десь із десятеро. Чи не тиждень зайняла підготовка велосипедів. У нас їх було вдома два — татів і мамин, який на той час уже став моїм: треба було підкрутити всі гайки, усунути вісімки в колесах, подбати про велоаптечки…

  І ось ми уже в дорозі. Виїхали раненько. У кожного за спиною — рюкзак з провізією, всі зосереджені, уважні, як і наказував перед виїздом керівник. Чітко дотримувалися правил дорожнього руху і дистанцій між собою. Скільки було зупинок — уже годі пригадати. Бо хтось колесо пробив (клей і гумові латки мали в запасі), комусь цепок злетів, та й перекусити треба, ногам дати відпочити. А ще ж зупинялися не тільки в тих селах, через котрі проїжджали (Вишгородок, Нижні Луб’янки), а навпроти бічних доріг до Ванжулова, Бережанки, Буглова, Верещаків, Синяви. Скільки цікавого почули з уст керівника про ці населені пункти. Скільки нового дізналися, головним чином пов’язаного з козацькою минувшиною! Як, приміром, те, що Вишгородок колись був містечком, мав маґдебурзьке право і фортецю. Чи те, що поблизу Вищих Луб’янок, імовірно, похований козацький полковник Морозенко, який загинув під час облоги Збаразького замку 1649 року. І старезну липу при виїзді з Нижніх Луб’янок, під якою, за переказами, відпочивав у ті ж часи гетьман, обняли…

  А в Збаражі, поклавши квіти до підніжжя пам’ятникові Богданові Хмельницькому, отаборилися в полуденну пору на руїнах замку. Тоді він ще не був реставрований, не діяв, як тепер заповідник, але каміння мурів, здавалося, ще пахло порохом гарматних пострілів, іскрами, що їх викрешували три століття тому шаблі, зберігало у собі звуки боїв. Про них оповів нам тут-таки, показуючи, де були розташовані табори суперників, звідки наступало козацьке військо, наш керівник.

  …Після повернення додому ми ще довго обмінювалися враженнями від цієї поїздки. Чи не тоді й започаткувалося моє захоплення краєзнавством, згодом, під час праці у редакції «Вільного життя», підсилене поїздками Тернопіллям разом з фотомайстром-ерудитом Василем Бурмою…

Автор: Богдан МЕЛЬНИЧУК.

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

ЗАПІЗНІЛЕ ЩАСТЯ

  Люда “вискочила” заміж відразу після закінчення школи. Сусідський Максим уже відслужив в армії, тож …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You cannot copy content of this page