You cannot copy content of this page
На головну / ПОДІЇ / ЛАНОВЕЧЧИНА / ЧИТАТИ НЕ ТРЕБА ІГНОРУВАТИ

ЧИТАТИ НЕ ТРЕБА ІГНОРУВАТИ

  Привіт, дорогий читачу! У своєму традиційному зверненні до Тебе вестиму мову про друковане слово – те, що закарбоване на папері, й те, що закинуте у віртуальний простір.

  Ще у час стрімкого поширення мережі Інтернет її розробники та певна частина прихильників були переконані, що спілкування у соцмережах, оперативне поширення інформації, публікація фото і трансляція відео, популярність бло-герства невдовзі витіснить з життя людей вуличні вечорниці, походи в театри, музеї, кіно, на виставки й концерти, зведе до мінімуму живе спілкування, читання художньої літератури, а також, що для нас немаловажно, – видавництво друкованої продукції. Частково так і сталося. І це незворотній процес. На жаль, чи на щастя – важко сказати, бо технології рухаються вперед і до багатьох зручностей суспільство звикло й уже не відмовиться.

  Однак ми з вами дожилися вже до того, що перевантаження мозку інформацією з екрана телевізора чи особистих гаджетів, засилля з усіх усюд великої кількості повідомлень про негативні явища чи людську жорстокість та пасквілі можуть призвести до деградації українців як нації. Ми прискіпливо аналізуємо (якщо взагалі здатні аналізувати) будь-яку дію. Що б і ким не було зроблено – завжди знайдеться скептик і розкритикує. Добре, якщо це конструктивна критика, але ж здебільшого спостерігаємо деструктивну критику. Та воно й не дивно, бо народна мудрість переконує, що мізерна людина багато вимагає від інших, мудра – від себе.

  Зграйка скептиків понастворювали фейкових сторінок у соцмережах і свідомо затягують недалекоглядних користувачів Інтернету у свій зашморг. І ось у цей інформаційний кошик летить усе невідсортоване сміття, що мимоволі стає поживою для недумаючих. А того, хто насмілиться висловити протилежну точку зору, ці адміни з неприхованою насолодою клюватимуть, застосовуючи всі огидні прийоми. Нерідко опоненти вдаються до образливих висловлювань, відкритої зневаги й ненависті, пускаючи в хід і нецензурщину.

  Люди! Фільтруйте чтиво, не ведіться на примітивщину. Відбирайте полову від зерна. Не затьмарюйте свій сонячний день порожньою темрявою. Буквально днями натрапила на цитату: “Щоб літати з орлами, не пасіться з індиками”. Це доповнення до вже відомого вислову Марка Твена “Ніколи не сперечайтеся з ідіотами, бо ви опуститеся до їхнього рівня, де вони вас задавлять своїм досвідом”.

  Культура віртуального спілкування у соцмережах, а надто – грамотність, що характеризує людину набагато більше, ніж це робить одяг або зовнішність, бажають кращого. Складається іноді враження, що уроки української мови більшість дописувачів ігнорували. Гадаю, учителям мало б бути соромно за своїх колишніх учнів.

  Можна, звісно, волати про те, що до всенародного невдоволення, розчарування, байдужості, злоби і ненависті призвела недолуга державна політика. Як варіант. Геноцид нації інформацією й аплодування неукам?!. Може бути… І «не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям вороги», як висловився свого часу митрополит Андрей Шептицький…

  Наш з Тобою, дорогий читачу, «Голос…» не в силі щось змінити в країні, та й грамоти малописьменних не навчить – самі постійно вчимося, проте разом з Тобою упродовж 75 років розвіюємо міфи про те, що все погано. Ні! Ми бачимо негативні явища на Лановеччині, але вперто несемо Тобі добрі вісті, щоб надихали Тебе на благородні справи і не дозволяли зневіритися остаточно. З-поміж тих, хто не залишив свою країну, хто працює, намагається вижити тут, у провінції, і змагається за право бути, є чимало талановитих, сильних духом, оптимістів, життєлюбів, чесних трудяг. Саме про них і для них наше журналістське слово, наш скромний «Голос…».

  Ми дякуємо кожному, хто вивчає «… Лановеччину», як кажуть, вздовж і впоперек, знаходить помилки, які ми іноді залишаємо зумисне, іноді – через нерозбірливий почерк дописувачів, іноді – через незнання чи неуважність (ніхто ж не спотикається, лежачи в ліжку). Дякуємо героям наших дописів і тим, хто допомагає редакції доставити газету передплатникам. Вчасно, чи ні і чи взагалі доставити – це вже самоповага й справа честі кожного.

  А справа колективу редакції – не дати замовкнути «Голосу…», як затихли назовсім цукровий, асфальтний та інші заводи, гумова фабрика… Я в жодному разі не порівнюю газету з такими потужними підприємствами-годувальниками, бо насправді їх знищили не тут живущі. Натомість життя «Голосу Лановеччини» – у руках кожного жителя Лановеччини, бо фінансово видання залежить лише від передплатників та рекламодавців. Нагадаю, ми вже більше трьох років не отримуємо дотації від місцевої влади, працюємо лише на договірних умовах. Кожну зароблену гривню вкладаємо у розвиток і забезпечення життєдіяльності єдиного в районі друкованого видання – як архівіста історії краю.

  Віднедавна спростили доступ до газетних публікацій, створивши свій сайт LanNews.net та сторінку у Фейсбуці Газета «Голос Лановеччини». Аналізуючи кількість переглядів, розуміємо, що робота колективу немарна. Не хочу перебільшувати нашої значимості й ролі в житті громади, але й не хочу знівелювати, адже слово журналіста у багатьох випадках стає вирішальним у розв’язанні проблем, з якими звертаються краяни. Ми ж не сенсації шукаємо, а хочемо допомогти, бо вболіваємо за своїх. І заголовок цього звернення до Тебе, читачу, я підібрала не випадково. Де ставити крапку в даному реченні – вибір за Тобою.

  Моє шанування усім, хто з нами сьогодні та буде у 2020 році!

Щиро – Наталя ГАМЕРА.

Перевірте також

3 грудня – Міжнародний день інвалідів

ПРО  ТЕ,  ЩО  БОЛИТЬ   Україна, як і весь світ, щороку 3 грудня відзначає Міжнародний …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *