Настоятель Свято-Михайлівського храму с.Білозірка о.Олексій Філюк 7 березня презентував у церкві виставку “Історія села у двохсотлітніх фотографіях”.
Упродовж трьох років парох проводив дослідницьку роботу, збираючи інформацію про минуле села. Окрім цікавих історичних фактів про Білозірку, священнику вдалося роздобути понад пів сотні світлин за останні 240 років. Він зробив їхні репродукції, роздрукував, придбав рамки і мольберти, щоб зручно було демонструвати фото на будь-якій локації.
Найперше свою експозицію о.Олексій презентував прихожанам у Білозірці. А 13 березня — у Ланівцях в Культурному центрі Єловицьких.
Найстаріше фото на виставці — з 1780 року. Це зображення палацу у Білозірці. На інших світлинах — вельможі, які мешкали тут, власники села, священнослужителі, котрі служили у храмі з 1880 року і до сьогодні, їхні родини з мирянами, церковні хори, учні та вчителі недільної школи, околиці Білозірки та жителі села.
— Завдячуючи Богові, мені вдалося втілити в реальність свою маленьку мрію та презентувати раритетні фотографії, деяким з них — 240 років, — зізнається о.Олексій. — Частину фото я брав у родин священників, які тут служили. Шукав інформацію в архівах, моніторив згадки про Білозірку в соцмережах та книгах, розпитував старожилів і краєзнавців. Дуже допомогла мені колишня вчителька Софія Григорівна Негода. Вона є автором-упорядником книжки (на фото), присвяченої 100-річчю церкви Святого Архистратига Михаїла “Храм добра і любові” (2009 р.). Багато інформації я взяв зі спогадів білозірчанки з роду Турау, схиігумені Євгенії Митрофанової, яка деякий час мешкала у Єрусалимі, там і померла. Вона розповідає про маєток її родини у Білозірці, про храм, куди дуже любив приходити її син. Також монахиня описує, що їм доводилося втікати зі свого палацу підземним ходом завдовжки близько 6 кілометрів, який вів до Галичини. Тепер ми маємо мету знайти цей підземний хід. Сьогодні на місці палацу розташований зернотік. А від розкішної споруди залишилася лише частина огорожі парку.
Село Білозірка насправді має дуже цікаву історію. Перша писемна згадка про нього датується 1545 роком. Чому саме так назвали поселення — не відомо. Існують легенди, що мандрівники неодмінно заходили до села, в якому на небосхилі сяяла біла зірка. Здавалося, що вона могла освітити все навколо і без місяця. Інша легенда говорить, що за селом на пагорбі стояла біла хата. Ввечері її здалеку було видно. Мандрівники, ідучи повз, говорили: «Зайдім до села. Там щось біліє, як зірка на землі». Також існує версія, що за селом на Збручі є білі озера. На жаль, внаслідок невдалої меліорації вони висохли. Тільки коли йдуть великі дощі, то озера частково наповнюються водою. Ймовірно, від назви озер походить назва села.
— Білозірка була у власності впливових вельмож. У 1583 р. король Сигізмунд І подарував цю місцевість князям Збаразьким, — розповідає Олексій Філюк. — Згодом Білозірка перейшла до князів Вишневецьких, потім — до Огінських, з 1743 р. — до Бржостовських. Саме Адам Бржостовський перетворив Білозірку на справжнє містечко, яке ярмаркувало чотири рази на рік, тоді як в найближчій окрузі взагалі ніде не було ярмарків. Шляхтич збудував тут власну резиденцію. В селі діяла фабрика вітрильного полотна. В 1781 р. Білозірку відвідав польський король Станіслав-Август Понятовський. Після цього з 1797 року вона отримала міські права і стала волосним центром Кременецького повіту Волинської губернії. Тут були аптека, лікарня, телеграф, середня школа, працювало 27 крамниць. Згодом палац у Білозірці перейшов у власність російської родини Теплякових. Історики пишуть, що вони були підставними особами. А мешкали у палаці меценати місцевого храму Євгеній і Єлизавета Турау та їхня донька Євгенія з чоловіком. І саме у Білозірці їх і поховали біля храму в двох усипальницях — подружжя Турау і родина Митрофанових. Це були відомі люди того часу. Щоправда, у радянські часи прах перенесли з двох в одну гробницю. Мене зацікавили ці старовинні споруди. У 2017 році ми відреставрували одну з них, а згодом і другу.
Прикро, але занепад Білозірки розпочався після Першої світової вій-ни. Радянська влада надала їй статус села у 1939 році. А розкішний палац з терасами, ставами і найкращим парком на всій півночі Волині знищила радянська влада та розібрали місцеві жителі…
Невгамовний отець Олексій планує ще доповнювати виставку новими світлинами. Звертається до всіх, хто володіє відомостями або має давні фото, пов’язані з історією Білозірки, поділитися цінною інформацією, щоб розкрити ще більше нового про село. Під час презентації у Ланівцях донька священника, сотника Армії УНР, члена ОУН, вояка УПА Микити Михайловича Петлюка Галина Кравчук додала до цінної колекції Олексія Філюка ще два старовинних фото.
— Мені дуже приємно, що люди із великим зацікавленням сприйняли виставку, — каже священник. — Парафіяни були розчулені і приємно вражені. Слухаючи історію свого села, про життя своїх предків, вони плакали. Дуже багато всього розпитували, перефотографовували світлини, ділилися власними спогадами.
У Ланівцях зустріч також пройшла емоційно, цікаво, захоплююче. Щемливо було бачити на світлинах і своїх рідних, і навіть себе шестирічною. Разом із бабусею, яка все життя ходила до церкви і співала в хорі, я часто була на криласі.
Клопітка праця, хороша організація, а головне — ініціатива і творчий підхід до цієї справи місцевого священника, який родом із Шушковець, а настоятелем у білозірському храмі лише з 2017 року. Велика вдячність о.Олексію за цікаву екскурсію в минуле славної Білозірки. Подяка від міського голови Романа Казновецького, яку передав Олексію Філюку директор центру Єловицьких Юрій Матевощук, і квіти від маленької парафіянки — цілком заслужено!
Наталя ГАМЕРА.
