Діти — наша радість, щастя і сенс життя. Якщо ж Господь благословляє двійнятами чи близнятами — подвійна радість. Чимало родин мріють про це, однак лише одиниці приносять з пологового будинку два «пакуночки».
Напевно кожен з нас неодноразово озирався, коли повз проходили схожі, як дві краплі води, однаково одягнуті дівчатка чи хлопчики, а ще якщо вони мило посміхаються та грайливо щебечуть — мимоволі й сам усміхнешся, на душі стає тепло, приємно.
Якщо говорити відверто, й сама часто замислювалася над тим, як це — виховувати дітей близнюків або двійнят? Адже окрім красивої картинки і людських захоплень — це вдвічі більше клопотів та проблем, хвилювань, відповідальності.
Редакція «Голосу…» вирішила поцікавитися у батьків-щасливчиків — Ольги та Ігоря Бирдів, як змінилося їхнє життя після народження донечок-двійнят Яни і Андріани, про особливості виховання, характерів, та й, загалом, які вони?.. А також познайомити з близнючками Надією Кожуховою і Любою Примас, які, створивши власні сім’ї, зуміли зберегти близькі стосунки.
На цих маленьких симпатюльок важко не звернути уваги: завжди усміхнених, стильно одягнених, життєрадісних блондинок Яну і Андріану Бирдів чи не щодня бачу в Ланівцях. На перший погляд, як дві краплі води, але якщо придивитись уважніше — є відмінності. Як зауважує мама дівчаток, насправді вони зовсім різні — як ззовні, так і характерами. Вони — двійнята і цим все сказано…
Зовсім несподівано для Олі було почути, що носить під серцем двійню. Коли про це розповіла чоловікові, він ще й піджартовував, мовляв, дивись, щоб там третє не загубилося. Повірив лише тоді, коли показала фото з УЗД.
Насправді, життя Бирдів кардинально змінилося з народженням двійнят. Пригадує Оля, було дуже важко:
— І вдень, і вночі… Як не Яна плакала, то Андріана. Годувала груддю до трьох місяців: поки годую одну, інша плаче. Я навіть завела записник, де нотувала в котрій годині хто їв, щоб не переплутати. Трохи легше стало, коли перевела донечок на штучне вигодовування. Загалом, у нас був режим: якщо спати, то дві колиски одночасно колисала, їсти, гратися — також разом. Якби не режим, у мене б вільного часу зовсім не залишалося. А ще в сім’ї підростав 5-річний син Максим, якому також потрібно було приділити увагу. На щастя, у той час жили з батьками, та й чоловік завжди допомагав і підтримував…
Про своїх кровинок Оля може розповідати годинами. Сьогодні не уявляє життя без маленьких позитивчиків. Вони, як сонечка зігрівають оселю і дарують своє тепло… Дівчатка скрізь разом, дуже люблять побалувати рідних власноруч приготовленими стравами: то млинців напечуть, то «олів’є» наріжуть, бутерброди зроблять і навіть можуть зранку потішити маму кавою з чимось смачненьким. А якщо мають хороший настрій, наведуть у хаті ідеальний порядок, ще й посуд помиють. І хоч вони нерозлийвода, майже не сваряться, та, зі слів батьків, характери у них зовсім різні. Єдина спільна риса — дружелюбні і завжди підтримують одна одну.
— Яночка народилася перша, відповідно їй і все вдається легше: чи у школі, чи на танцювальному гуртку. Вона дуже домашня, посидюча, любить допомагати, поступлива і добра. Дивиться пізнавальні передачі типу «Світ навиворіт». Андріанці потрібно більше докласти зусиль, щоб бути на рівні з сестричкою, але вона дуже наполеглива і впевнена у собі, рухлива, довго не всидить на одному місці. Знає всіх сучасних виконавців, пісні, знімає неординарні відео в додатку «likee». В їжі теж вони різняться: Яночка буде їсти все, що я приготую, Андріанка любить макарони, вироби з тіста. Обожнюють смаколики.
Восьмирічні двійнята — справжня віддушина для великої родини, особливо для дідуся і бабусі. Вони не можуть дочекатися, коли внучки приїдуть в Оришківці: тоді показують різноманітні гімнастичні трюки, влаштовують конкурси і шоу. А ще — дуже люблять співати з бабусею українські пісні, ліпити вареники і готувати щось смачненьке.
Дівчатка завжди на позитиві, мають багато друзів і обожнюють тварин. А ось в одязі — перебірливі. Хочуть модно одягатися, для них принципово, щоб наряди були одинакові, тоді на них звертають увагу, і це їм імпонує.
Мрії у двійняток теж протилежні: Андріанка хоче відкрити «Аквапарк», а Яна прагне стати тренером з гімнастики чи хореографом.
— Я дуже щаслива мама, подвійно щаслива. Люблю їх безмежно. Тішуся тим, що й старший син обожнює своїх сестричок, відчуває за них відповідальність, захистить, коли необхідно, і завжди їм поступається. Їхня ж «правда» має бути зверху, — додає, підсумовуючи сказане.
«Як одне ціле»… З таким відчуттям близнючки Любов Примас і Надія Кожухова живуть вже чотири десятки літ. Де б не були, що б не робили — як одне ціле. Відколи себе пам’ятають, підтримували і допомагали одна одній, все робили разом. Окрім того, що мама, у якої підростала ще старша донька Ірина, завжди купувала близнючкам однаковий одяг, вони могли й говорити одночасно, мали ідентичні смаки в одязі, їжі, кольорах, вподобаннях, хобі. Важко їм сьогодні пригадати, чим би відрізнялися між собою. Завжди разом, не пам’ятають себе одна без одної і не уявляють свого життя по-іншому.
Навчаючись у Чортківському педучилищі, а згодом Тернопільському педуніверситеті (спеціальність — вчитель початкових класів та керівник дитячого хореографічного колективу) вже розуміли, що близнюцтво — їхня особливість. Але зізнаються: ніколи на цьому не спекулювали ні в школі, ні у виші. Навчалися добре, тож не було такої необхідності. Щоправда, заради цікавості якось в училищі Надя здавала екзамен за Любу. Звісно, сестри переодягнулися, щоб викладач нічого не запідозрив і все пройшло успішно.
Жінки зауважують, що в житті у них багато спільного. Вони працювали довгий час у дитсадку «Ромашка»: Люба — керівником гуртка з хореографії (сьогодні має власний бізнес), Надя — вихователем (сьогодні хореографом); в обох чоловіки — Сергії, з ними почали зустрічатися в один і той самий період; виховують синочків, перехресні куми, та багато іншого. Інколи й самі дивуються, як таке можливо. Також люблять бути схожими й у дрібничках. Наприклад, носити однакову біжутерію, аксесуари, шарфи та хустинки, одяг, підбирати ідентичний макіяж, зачіски, колір волосся … Вдягаються однаково, як правило, лише коли їдуть десь на відпочинок. Часом хочеться сестрам вирізнятися серед інших.
А скільки курйозних ситуацій траплялося у їхньому житті, всіх і не пригадаєш. Про це жартома наввипередки пригадували під час спілкування. Наприклад, деякі знайомі й досі не розрізняють близнючок, тож називають їх Люба-Надя; не раз у спину чули: «ой, дивіться, одинакові тьоті йдуть», навіть колеги неодноразово плутали їх. Але вони не ображаються, бо це ж кумедно. Цікаво й те, що коли Люба виходила заміж, то Надя дуже плакала, а потім щодня дзвонила, приходила у гості, бо важко було відпустити сестру. Коли ж у них народилися діти, без проблем могли залишити одна на одну своїх кровинок. Разом купували їм речі, гуляли.
Гарно склалися стосунки між сім’ями Люби і Наді: їхні чоловіки спокійно сприймають таку сестринську близькість, подружилися між собою, діти Примасів — Владислав і Євангелінка та син Кожухових Денис мають спільні інтереси. Щотижня влаштовують сімейні вечері, пікніки, їздять на море. Вони щасливі, що живуть в одному місті, можуть в будь-який час звернутися за порадою одна до одної, поділитись секретами чи пожуритися. Бо хтозна, як би склалися їхні відносини, якби життя розкидало по світах.
Олеся МЕЛЬНИЧУК.
Фото з сімейних архівів.
