І
Уже відгіркли чебреці,
Ярки, мов келихи з настоями,
І молоденькі вітерці
Запахли звабно звіробоями.
Ой звіробої вогняні,
Не відгоріть, не відцвітайте,
Убийте звіра, що в мені,
Лиш мого звіра не вбивайте!
ІІ
Хай б’ють мене петрові батоги,
Я заслужив це миле покарання,
Душі моєї теплі береги
Ще гріють світлу річечку кохання.
Смакують ще гірчинки полину,
Ще хочеться ті квіти цілувати.
І літо кличе в синю далину,
Де сонцем обціловані блавати.
ІІІ
Спасибі, літо, за духмяність трав,
За це хмільне цілюще буйноцвіття,
Спасибі, літо, що даруєш нам
На думи й мрії лагідне поліття.
Благословенна, радосте життя,
Що довелось прожити і радіти.
Спасибі, доле, за мої літа
Й за це погідне шістдесяте літо!
Автор: Володимир ДОВГАЛЮК.
с.Кутиски.
