Спасибі, доле, за життя,
За смуги його ясні й темні,
За те, що вже не буде вороття,
І що воно минуло недаремно.
Пройшло не мимо, а з путтям,
З дітьми і внуками за руки.
А філософія твоя проста –
Гірка й солодка, як одвічні муки.
За те, що всі мої роки
Мене любила ти і шанувала,
За те, що все життя, завжди
Вела мене за руку й не пускала.
Дала не тільки розум, а й вогонь
Запаленої свічки, щоб не гасла,
І щоб несла її на оболонь,
Де я малою гуси пасла.
І я несу її, несу,
Оберігаю досі, щоб не згасла,
Лиш, доленько, тебе прошу –
Не дай згубити твою ласку.
Живу в роках при розумі, в трудах,
Хвалю життя й радію кожній миті.
Спасибі, доленько, в усіх віках,
Навіть за сльози під дощем пролиті.
Було всього, життя – життям,
Любов була і щастя.
І лиш незримо доленьки рука
Показувала шлях, світила ясно.
Спасибі, доле, за любов,
За твою добрість і погідність.
Живу і тішусь знов і знов,
Бо й я тебе люблю за рідність.
Автор: Олена ПРИЙМАК.
с.Москалівка.
