Марта дуже тьмяно пам’ятає своїх батьків: їй виповнилося лише 8 років, коли обидвоє загинули в автомобільній катастрофі. Опікунство над онучкою взяла бабуся. Любила її понад усе, жаліла, що сирота, все, що могла, віддавала. Але хіба батьків можна замінити? Час потроху заліковував рани. Дівчинка підростала, вчилася добре, була скромною і тихою. Допомагала бабусі по господарству.
Коли Мартуся навчалася у восьмому класі, важко захворіла бабуся. Ледве вирвали з лабет смерті. Стало важко доглядати за онучкою, це ж відповідальність яка!
Дівчинку взяла на виховання мамина старша сестра. Непогано жилося їй у цій сім’ї, де ще було двоє дітей. Всі здружилися, рідня ж бо. От вже у Марти випускний. Гарну сукню, туфлі придбала тітка Наталка.
Дівчині не хотілося вчитися далі, пішла на роботу. Там зустріла свого судженого. Не довго на побачення бігали, за пів року хлопець запропонував руку і серце. Марта відповіла “Так!”. Їй якнайшвидше хотілося випурхнути з тітчиного гнізда. Бо не раз спостерігала, як Леся обнімається з мамою, щось розказують одна одній, цілуються. Племінниці теж хотілося притиснутися до грудей матусі, сказати, як любить її… Бувало, як усі порозходяться, заб’ється в куточок і плаче.
…Тітка Наталка не поскупилася — гарне весілля справила. Перейшла Марта жити у сім’ю чоловіка. Він один у батьків, а тому невістку прийняли з радістю, за рідну дочку. Молода дружина теж швидко освоїлася і стала своєю. Тепер у неї є і мама, і тато. Як хотілося промовляти ці слова! Коли завагітніла, пилинки з неї здували. Народилася донечка-онучка Катруся. Стільки втіхи!
Жили заможно, все у них було. Тільки одного не вистачало — взаємної любові. Вискочила заміж, щоб піти від тітки, до Андрія було почуття симпатії, відповідальності й обов’язку.
Катя вже навчалася у старших класах, тож Марта вирішила з подругами скуштувати заробітчанського хліба, подалася в Італію — треба ж доньці прискладати грошей на навчання у виші.
За декілька років за кордоном вона заробила євриків, Катя студенткою стала. І пішло-поїхало: треба вивчити доньку, заміж видати, щоб ні в чому не мала потреби. Повертатися додому не збиралася. Подейкують, що зійшлася з українцем, разом почали жити. Згодом подала на розлучення з Андрієм, приїхала в Україну, оформили розірвання шлюбу. Всі були ошелешені таким розвитком подій. Згодом в Італію запросила й доньку, Катя вийшла заміж за сеньйора.
Андрій проживав з батьками (уже літніми), в усьому допомагав. Мати вмовляла:
— Сину, одружуйся. Марта уже не повернеться.
— Ні, я не зможу з іншою пов’язати долю, бо кохаю одну-єдину і більше мені нікого не треба.
Багато води витекло за цей час, уже сивина на скронях в Андрія, батьки одне за одним покинули світ… Чоловік господарює сам. На обійсті повний порядок, влітку дім потопає у квітах. І мамині, і своїх понасаджував. Завів пасіку, город обробляє. На перший погляд і не здається, що немає господині.
— Я однолюб, значить така моя доля, — відповідає всім, хто намагається нагадати про одруження…
А.ІВАНОВА.
