Особи з інвалідністю потребують особливої уваги. Незважаючи на цілу низку створених законів щодо захисту прав інвалідів, українська влада, а також кожен з нас, має глибоко усвідомлювати наскільки важлива наша підтримка цій категорії людей.
Теоретично вони мають безліч прав, утім практично — іноді позбавлені найелементарнішого. Складається враження, що держава хоче зекономити на цій найбільш вразливій категорії громадян.
На території району проживає 1057 осіб з інвалідністю. З них:
Вони звертаються із запитаннями: «Коли ж будуть обіцяні 30% до мізерних пенсій? Натомість держава дає всього 7%. Закон про соціальний захист інвалідів передбачає також безкоштовний проїзд у міському та приміському транспорті, крім таксі. Та навіть від однієї думки про спроби скористатися цим правом, пільговика проймає страх. Скільки принизливих слів доводиться їм чути на свою адресу від перевізників! Навіть в автобусі, тролейбусі можна почути від кондуктора чи перевізника: «Ой, як ці пенсіонери уже набридли».
Відомо, що країна вважається настільки розвиненою, цивілізованою, наскільки там уважно, з турботою ставляться до дітей і людей похилого віку. Особливо з інвалідністю. Оскільки в багатьох випадках ці люди втратили здоров’я на виробництві, військовій службі, у Другій світовій війні.
Таких ветеранів-учасників бойових дій на Лановеччині тепер лише 6: Григорій Крук (Великокусковецька с/р), Борис Яблонський (Вишгородоцька с/р), Іван Лозінський (Лопушненська с/р), Роман Громадський, Іван Іваницький та Георгій Мельник (Лановецька міська рада).
Як думаєте, легко пересуватися цим людям і багатьом іншим, які не можуть обходитися без спеціального візка, візка з електроприводом? У нашій громадській організації таких осіб більше 50. Дуже потребуємо нових візків, особливо з електроприводом на акумуляторних батареях.
Є потреба в ходунках, чимало членів нашої організації звертаються із запитанням: «Як можна отримати на пільгових умовах окуляри, слухові апарати?». Я вже не кажу про пільгові путівки на оздоровлення і лікування, лікарські препарати, які є життєвою необхідністю.
Свого часу була думка про те, щоб організувати аптеку для людей з інвалідністю, де лікарські засоби відпускали б на пільгових умовах. Але ця ідея не знайшла свого розвитку та втілення в життя.
Знову ж таки, звертався до Ощадного банку України про виплату компенсацій вкладникам-інвалідам. Отримав відповідь: кошти Ощадбанку на виплату компенсацій вкладникам-інвалідам, яким на 1 січня 1997 року виповнилося 80 і більше років, не передбачені.
Хіба це не знущання над інвалідами? Напевно, у ставленні до інвалідів важливо подолати не лише фізичні бар’єри, а й психологічні.
В наш прагматичний час потрібно суттєво змінити у суспільстві ставлення до людей з особливими потребами. У давніх кращих традиціях нашого народу завжди домінувало милосердя, ставлення до дітей, бідних, знедолених. У найважчі години лихоліття, коли чоловіки боронили рідний край, жінки засівали зерном землю, промовляли: «Роди, Боже, для малого та старого, для сліпого і для нас». Ось таким тоді було трактування соціальної справедливості.
До речі, у мене часто виникає запитання, чи про щось замислювалися ті, хто визначав дату Міжнародного дня інвалідів взимку, у грудні? Напевне, ні. І в цьому прослідковується непродуманість, байдужість, соціальна несправедливість стосовно людей важкої долі. Бо багатьом із цієї категорії краще було б влітку збиратися на всілякі заходи, зустрічі, чи просто поспілкуватися.
Особливої уваги потребують ті, хто постійно користується візком. Ці люди поруч з нами. Працюють, одружуються, народжують дітей, створюють художні колективи, вишивають, малюють, грають у шахи. Вони сягають вищих вершин на спеціальних олімпіадах краще, аніж професійні спортсмени. А ще прагнуть жити повноцінно, змістовно більше, ніж будь хто.
У цьому напрямку в районі проводиться певна робота. Так, з 29 установ, визначених робочою групою при райдержадміністрації, для облаштування вільним доступом для осіб з інвалідністю пристосовано 9 об’єктів. Пандусами облаштовано 26 об’єктів.
Хочу подякувати всім, хто опікується інвалідами, адже надання їм щоденної підтримки і допомоги є реальний вияв милосердя, людяності та любові до ближнього. Бо все це дуже боляче для ветеранів – інвалідів, які щиро люблять Україну, які все своє життя віддали її побудові і бажали лише одного: щоб їхні діти та онуки жили у мирі.
Георгій МЕЛЬНИК,
голова районної організації ВОІСОІУ, полковник Збройних сил України у відставці.
