Плекати хліб -- найкраща справа на землі.
За труд невтомний дарує нива щедрі врожаї.
Та бути хліборобом так непросто:
Не сім разів спотієш в полі -- дев’яносто!
Але коли те море колосисте і безкрає
Під вітром літнім хвилі котить-грає,
Чи ллється золоте зерно в долоні,
То розумієш -- твоє серце назавжди в полоні.
І легкий той полон, солодка та неволя,
Бо хлібороб -- то не професія, а доля.
Любов Цалик
Керівник агрофірми «Чайчинецька» Борис Батринчук — з роду хліборобів. Його діди і прадіди мали свою землю, що на ті часи було великою розкішшю. Батьки разом навчалися в Кременецькому технікумі на агронома. Мама, народивши п’ятьох дітей, більше уваги приділяла їхньому вихованню, веденню домашньої господарки, працювала в колгоспі на різних роботах. А батько був головою колгоспу у Печірній. Його немає вже серед живих, а люди до сьогодні згадують Леоніда Батринчука лише добрим словом, бо господарство славилося й було тоді одним із успішних в районі. За деякий час один із синів і сам очолив колгосп на Лановеччині та керує цим сільськогосподарським підприємством донині.
Борис Леонідович Батринчук народився 28 квітня 1956 року. Але мама каже, що справжній день народження — 8 квітня, лише записали до метрики на двадцять днів пізніше. Закінчивши школу, здобув у ПТУ професію газоелектрозварника. Відслуживши два роки у війську, продовжив навчання спочатку в Бучацькому радгоспі-технікумі (спеціальність «агрономія»), згодом — у Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті здобув спеціальність «вчений-агроном».
Трудову діяльність розпочинав у колгоспі села Печірна різноробочим, газозварником. Згодом отримав посаду агронома, а невдовзі — головного агронома.
У 1986 році односельці виявили довір’я і робота на посаді голови Печірнянської сільської ради ввергла молодого аграрія в бурхливу круговерть соціальних проблем села. Потрібно було знову вчитися та опановувати тонкощі нової діяльності. Ця праця дала неоціненний досвід спілкування з людьми, навчила оперативно вирішувати найнесподіваніші проблеми.
У 1988 році Бориса Леонідовича обрали головою правління колгоспу «Героїчна праця» в селі Чайчинці. Встигав одночасно бувати скрізь: і в полі, і на фермах, і пильнувати колгоспне будівництво. А, як пригадують колишні працівники-ветерани, будували багато: склади отрутохімікатів та міндобрив, матеріально-технічного забезпечення машинного стану, приміщення з обладнанням для нової пилорами, піднавіси зернотоку, тракторної бригади, замінили дерев’яні огорожі автопарку, тваринницької ферми на залізобетонні, оновили вагове господарство. Реконструкція та нове будівництво розгорнулися і на фермі: тут розширили два приміщення свинарників, облаштували літній табір для свиней, з’явився новий корівник на 200 голів, телятник на 100 голів, тепляки для телят, перехідні тамбури, проклали водогін.
Б.Батринчук не залишав за межами своєї уваги і сільський благоустрій. Насамперед, господарство збудувало власний асфальтний завод, що дало можливість не тільки повністю покрити асфальтом площадки ферми, зернотоку, тракторної бригади, під’їзд до силосних траншей, подвір’я адмінбудинку, сільського клубу, але й облаштувати пішохідні доріжки та тротуари в селі, заасфальтувати дорогу до церкви.
Силами господарства проводили поточні ремонти соціально-культурних об’єктів Чайчинець, облаштували автобусну зупинку тощо. У двоповерховій будівлі розмістили ФАП, їдальню господарства, профілакторій та сауну і басейн, а в підвальному приміщенні — ще й підсобні цехи (у кризові 90-ті роки там шили різноманітні сумки й годинникові ремінці). Колись тут був і ковбасний цех.
Постійне оновлення машинно-тракторного парку — це предмет першочергової уваги керівника. Адже без сучасної потужної техніки годі й думати про рекордні врожаї.
Колись у колгоспі однаково добре була розвинена як рослинницька, так і тваринницька галузі: доглядали зернові, кормові та технічні культури, розводили поголів’я ВРХ м’ясо-молочного напрямку.
Після здобуття Україною незалежності, господарювання на селі зазнало великих перемін. Відбулося розпаювання земель. Колгосп трансформувався в приватне сільськогосподарське підприємство (ПСП). У складні роки економічної нестабільності господарство не здало своїх позицій і давало хоч невеликий, проте надійний заробіток селянам. Його керівник не ділив людей на своїх і чужих: допомагав усім, хто звертався в скрутну хвилину. Завдяки Борису Леонідовичу не припинялося харчування учнів місцевої школи та дошкільнят. Відчутною була допомога агрофірми при газифікації школи та ін.
Голова господарства є щедрим меценатом сільської церкви. Також завдяки значній спонсорській допомозі, яку надав Борис Леонідович та його діяльній участі, видано книжку Любові Цалик про історію села «Під благодаттю Животворного Хреста. Чайчинці».
Б.Батринчука неодноразово обирали депутатом районної й обласної рад.
За вагомі результати господарювання та багаторічну сумлінну працю керівник ПСП агрофірма «Чайчинецька» у 2006 р. удостоєний почесного звання «Заслужений працівник сільського господарства України», нагороджений медаллю «Знак пошани» (2004), відзначений численними грамотами, подяками — державними, церковними і від громадських організацій. Знаю, що на всі поїздки волонтерів у зону ведення бойових дій на схід України Б.Батринчук і його агрофірма передавали смачні гостинці захисникам, допомагали коштами на пальне та ін. Тож заслуженими є і медаль «За жертовність і любов до України» від Патріарха (2018) та орден «За волонтерську діяльність» (2019) від спілки учасників бойових дій і волонтерів.
Борис Леонідович — хороший сім’янин, турботливий син. Разом із дружиною виховали двох доньок, мають трьох онуків. Одна дочка живе з сім’єю у Вінниці, інша — в Тернополі. «Правою рукою» в аграрному бізнесі керівника агрофірми є зять Іван — універсальний механізатор, відмінний агроном, надійний заступник, веселої вдачі чоловік, як характеризує його тесть. Бо й сам — з почуттям гумору, але водночас прямолінійний, справедливий.
— Сьогодні наша господарка — далеко не та, що раніше, — з сумом каже аграрій. — Низькі закупівельні ціни на продукцію тваринництва призвели до скорочення цієї галузі в агрофірмі. Плюс село наше славиться діяльністю одноосібників, які на власних паях займаються овочівництвом. Це добре, бо люди працьовиті й повністю забезпечують свої сім’ї, проте цей фактор суттєво вплинув на зменшення кількості орендованих земель та скорочення колективу агрофірми. Плинність кадрів пов’язана й з тим, що молодь залишає село, померлих більше, аніж народжених. Не на користь селянам й арифметика земельної та інших реформ, запроваджених урядом…
Сьогодні в обробітку ПСП а/ф «Чайчинецька» понад 800 га, що біля Вербовця, Малої Снігурівки і Чайчинець. Працює 25 чоловік. Займаються, здебільшого, рослинництвом. Хоча своє відоме племінне свинарство не переводять. Свиней тут більше 500 голів, продовжують займатися і селекцією, реалізовують тварин живою вагою.
На даний час ведуть реконструкцію зерносушильного комплексу, який до осені планують запустити. У Б.Батринчука — єдиного на Лановеччині, та й ближній окрузі, в господарстві є вівці. До цих тварин, а їх більше ста голів, у керівника особлива любов. А ще в екзотичному куточку «Чайчинецької» живуть павичі, кантарки. Вони — хоч і клопіт, але віддушина Бориса Леонідовича. Радує господаря й посаджений ним горіховий садок. Зрештою, якщо людина — добрий господар, то радіє всьому, що оточує, а якщо це праця його рук — то позитивною енергетикою здатен зарядити і тих, хто з ним на одній хвилі.
Душевний неспокій, турбота про людей і про землю, стремління до порядку і, без перебільшення, краси у великому й малому — така його людська натура або, як зараз модно казати, — життєве кредо.
Цими днями Борис Леонідович зустрічає свій 65-річний ювілей. Енергійний та оптимістичний реаліст, він невтомно продовжує хліборобську династію. Головне, каже, щоб у державі були мир, стабільність і щоб не правили людьми віруси, а решту ми переживемо.
Тож нехай Господь благословляє Вас, шановний ювіляре, на добрі справи, підтримує здоров’я, щедро обдаровує всілякими земними гараздами. З роси й води на многії літа!
Наталя ГАМЕРА.
