icon clock10.10.2021
icon eye432
ОСОБИСТОСТІ

Коли життєве кредо – безкорисливість: основні цінності активного повсякдення Марії Романчук

  Наступну героїню соціального проєкту «Вона змогла» багатьом з нас представляти немає сенсу, адже це особистість, голос якої є впізнаваним та рідним. Тепла душевна розмова з цією напрочуд мудрою і духовно багатою жінкою принесла не лише моральне задоволення, але й відкрила для мене світ маловідомих сторінок історії Лановеччини.

  Сьогодні говоримо про Марію Михайлівну Романчук, громадську діячку, журналістку і краєзнавицю, яка родом із Бучаччини Тернопільської області, проте так багато зробила для міста Ланівці, в якому мешкає, та й Лановеччини в цілому.

   ЇЇ професійний шлях настільки багатогранний, що складно уявити, як пані Марії вдавалося так віртуозно поєднувати свої активності. Вона працювала коректоркою, літературною працівницею,  вчителькою історії, завідувачкою дитсадка, кореспонденткою, завідувачкою відділу радіоінформації газети «Голос Лановеччини», а в 19952015— директоркою районного радіомовлення. Є членкинею Національної спілки журналістів України від 1994 року. Голова громадської організації «Лановеччина духовна».

   Свого часу декілька скликань Марія Романчук була депутаткою місцевих рад, членкинею виконкому міської ради та очільницею Громадської ради при районній державній адміністрації.

   Авторка публіцистичних статей у районних, обласних ЗМІ та збірниках. Співавторка статей про села Лановецького району в другому томі енциклопедичного видання «Тернопільщина. Історія міст і сіл», є членкинею редколегії книги «Історія Лановеччини». Також Марія Михайлівна є редакторкою-упорядницею літературно-мистецького інформаційного альманаху «Лан-2», приуроченого 200-літтю від дня народження Тараса Шевченка. Це книга, над якою самовіддано працювала ціла команда і яку без вагань можна назвати літописом Лановеччини останніх років. А в 2020 році видано черговий випуск Лан-3, основна мета якого була написати про учасників війни від минулого (починаючи з І світової) і до сьогодення. Над ним працювали 2,5 роки, збираючи інформацію від людей, в бібліотеках і школах сіл. Пані Марія сердечно переживає, що про багатьох з певних причин не написали.

   Ще будучи директоркою радіомовлення, Марія Романчук зініціювала районний конкурс ораторського мистецтва серед старшокласників «Володар слова», який зараз дуже хотіла б відновити. «Він цінний тим, що молодь працює над собою і вчиться висловлювати свої думки, виступати перед аудиторією, володіти словом, аналізувати проблеми, які існують в суспільстві, і проговорювати пропозиції для їх вирішення».

  «Моє життєве кредо — це робити добро. Я не можу пройти повз людину, якщо вона йде засмучена. Коли це хтось знайомий, в самої на душі важко, стараюсь поговорити, підняти настрій, розрадити. Душа болить за всіх, хто потребує допомоги», — ділиться пані Марія. Вона щиро переконана, що надзвичайно важливо зберігати наші народні традиції і передавати їх своїм нащадкам. «Бо ми зараз все більше входимо в глобальний світ, відзначаємо «чужі» свята, але не потрібно забувати про свої «домашні» традиції. Українські пісні в нас не так часто звучать, а в усьому світі їх цінують. Наприклад, у Франції нашу колискову вважають корисною жінкам, які готуються стати матерями, такою, що позитивно впливає на інтелектуальний розвиток дитини. І це науково доведено».

   «Я, наприклад, з повагою ставлюся до людей іншої конфесії чи віри, це право людини, яке треба поважати, потрібно підтримувати один одного, не протиставити себе іншим. Але найбільше, все-таки, тривожить патріотичне виховання: на сході йде війна, в нас є учасники АТО/ООС, але ми не завжди про них пам’ятаємо. Ми живемо, працюємо, святкуємо, а вони потрапляють зовсім в іншу реальність, під обстріли. Це дуже сумно».

  З початком війни Росії з Україною пані Марія не могла не долучитися в ряди волонтерів і активно, разом з іншими небайдужими людьми та однодумцями, допомагала формувати волонтерський вантаж для наших захисників, особисто доставляючи у прифронтову зону та передову. «Волонтерство відіграло надзвичайно важливу роль в цій війні. Скільки часу їздили, здавалося, закрила очі, а знову бачиш ту дорогу і тих людей, умови, в яких перебували наші воїни, як важко туди добиралися», — згадує з сумом на очах. Як волонтерка, Марія Романчук була відзначена нагородою від Патріарха «За жертовність і любов до України» та медаллю від Президента «За гуманітарну участь в АТО». Зачепивши болючу і для мене особисто тему необхідності створення реабілітаційного центру для учасників бойових дій, Марія Михайлівна дуже емоційно переживає за долю наших захисників і можливість повернутися до нормального повноцінного життя, хоч як би це важко не було. Адже пам’ятає  розповіді про хлопців, які, повернувшись з АТО, не розуміють як можна спокійно і не боячись їздити вночі з увімкнутими фарами; як це страшно бачити матері, коли, почувши постріли мисливців, син з жахом ховається під стіл. Це надзвичайно гостра соціальна проблема. І дуже важливо, щоб людина, коли повертається з передової, мала надійний тил і підтримку.

  «Моя найбільша мрія, щоб якомога швидше закінчилася війна і Україна стала сильною державою, бо можливості та ресурси у нас є, варто лише кожному почати зміни із себе, бо «до Бога високо, а до Президента — далеко». А ще Марія Романчук мріє написати історію свого роду, гілки якого тягнуться аж до Америки, Канади, Польщі та Росії. І додає, що це треба зробити мудро, щоб залишити нащадкам, аби вони пам’ятали, хто вони є і хто їхні батьки.

  «Маю особистий жаль, що не встигла записати розповіді тих людей, які багато знали. Коли дізнаєшся, що людини вже немає в живих, стає так боляче, що втрачено такий пласт історії, адже кожна людина — то окремий світ, і кожна має свою пам’ять».

   Щиро радію знайомству з цією привітною і доброю душею жінкою. Вважаю її внесок у просвітницьку та культурну спадщину Лановеччини великим і цінним надбанням для майбутніх поколінь.

  Маріє Михайлівно, бажаю, щоб Ваші амбітні задуми реалізувалися, а мрії якнайшвидше здійснювалися. Здоров’я Вам і довгих років життя!

Анжела АНДРОЩУК, заступниця голови ГО «Простір активної і сучасної».