Особливою сторінкою історії українського визвольного руху можна вважати організацію та проведення військово-пропагандистських рейдів відділів УПА на територію східноукраїнських земель. Керівництво ОУН намагалося поширити серед населення ідеї визвольної боротьби, створити передумови антинацистського та антирадянського спротиву. Базою для таких акцій стали території сучасних Тернопільщини та Рівненщини. Один з перших рейдів на суміжні терени сучасної Хмельниччини 30 червня 1943 р. провели три чоти з куреня Івана Климишина («Крук»), які пройшли в напрямку славутських лісів. Восени-взимку 1943 року, в першій половині 1944 року діяльність у східному напрямку була дуже активною. Через Молотьків, Білозірку, Москалівку повстанські відділи «Бистрого», «Довбуша», «Гордієнка» вирушали на східні терени.
Влітку 1944 року, після проходження фронту, постало завдання закріпитися у Кам’янець-Подільській та Вінницькій областях. Виснажені в боях з військами НКВД повстанці різних сотень, які перебували в шумських лісах, були включені до куреня «Панька». Формування куреня тривало близько 15 днів. Після цього кожному вояку видали два кілограми сухарів і цукор. Перед особовим складом виступив політвиховник «Степовий», який оголосив завдання йти у Вінницьку область, де мали зустрітися з іншими відділами УПА. Відділ «Панька» 30 серпня 1944 року в складі 52 вояків вирушив на схід. «Володько» зі своїм відділом (20 чоловік і 3 дівчини) теж отримав завдання просуватися на Вінниччину. Так вони об’єднали свої сили в один міцний військовий підрозділ.
До місця дислокації відділ йшов близько місяця. Командир «Володько» подає маршрут: «Кордишів, Молотьків, колківський ліс, терешовецький ліс, біля Красилова ліс катюринський, Маломолинці, Ігнатівці, бабинський лісок, в Чудинівцях перейшли р. Буг і пішли в трибуховецький ліс, Літинського р[айо]ну. Звідти почали оперувати по р[айо]нах: Літин, Хмельник, Лятичів, Волковиниці».
Зі звіту про рейд, поданого «Пшеничним», дізнаємося про важку дійсність військового походу. Повстанці роззброювали стрибків, радянських активістів, знищували колгоспну документацію, вели агітаційно-пропагандистську роботу. Важливою проблемою залишалося забезпечення продуктами, одягом та взуттям, які потрібно було щораз добувати. Зберігати боєздатність відділу вдавалося рішучими заходами боротьби з дезертирами та агентами НКВД. Та на заваді стала ще одна перешкода — тиф. 23 повстанці, в тому числі командири «Панько» і «Володько», лежали майже непритомні, медикаментів, ліків, місць для лікування не було. Спроби зв’язатися з іншими відділами УПА результатів не дали. 30 жовтня 1944 року на нараді керівного складу вирішили повернутися на західні терени, а 1 листопада вирушили у зворотну дорогу та вже 10 листопада прибули до Молотькова. У Молотькові відділ, що нараховував 44 чоловіка, заквартирував на дві доби, тут вони розмістилися у напівзруйнованому будинку, а дівчата з сільської станичної організації забезпечували гарячим харчуванням (у хату передали два відра супу та п’ять бухонців хліба). «Мотря», згадується і псевдо «Оксана», (Кожелюк Мотря) провела вояків на янковецькі хутори (перебували теж дві доби), де знайшли Ільчук Антоніну, а та повела курінь «Панька» польовими дорогами на Оришківці. В Оришківцях, вірогідно, знайшли зв’язкову Буняк Ярину («Лісова»), і знову поза селами відділ йшов на Гриньки-Грибову.
У Грибову вояки «Панька» прийшли надвечір 15 листопада. Уже о 3.00 год. Лановецький райвідділ НКВД інформує гарнізон внутрішніх військ про наявність поблизу сіл Грибова, Гриньки, Козачки «банди», і той виходить на пошук. За звітом НКВД, близько 16.40 год. 16 листопада 1944 року поблизу грибовецьких хуторів їх обстріляли зі східної сторони. Вогонь був сильний і червоні у відповідь застосували кулемети та два міномети, що змусило повстанців відходити в сторону Гриньок. Зачувши постріли, з Ланівців рушило підкріплення до енкаведистів у напрямку Гриньок. Таким чином упівці опинилися в пастці: «Банда потрапила в оточення і була повністю знищена» – зазначається у звіті. Втрати: вбитих — 25, полонених — 6.
Звіт повстанського командира «Володька» додає деталей, але й вказує на розбіжності в деяких фактах. Більшовикам допоміг сексот: оперативно повідомив про прибуття відділу УПА в село. Бій почався 15 листопада о першій пополудні та тривав до п’ятої. Загинуло двадцять стрільців та три дівчини-розвідниці. Поранений командир «Панько» застрелився. Семеро були поранені, решта здорових подалися на свої терени. «Короткого» захопили живим. Відділ перестав існувати.
Поранені четверо вояків «Пшеничний», «Кравець», «Кленовий» (Годованюк Феодосій), «Лебідь» (Батьковець Іван) зуміли врятуватися та дісталися Молотькова. Станичний з Янківців Іван Марчук («Груша») у Молотькові забрав трьох поранених повстанців і завів їх до Ванжулова, тут місцеві дівчата Христя та Ганя доглядали їх, робили перев’язки близько трьох тижнів. Далі поранені до двох місяців перебували під опікою станичного «Шаповала» (Онисюк Іван) в Огризківцях. Після арешту «Шаповала» Ф.Годованюк перейшов в Люлинці й перебував у місцевих жителів, а одужавши від ран чекав нагоди продовжити боротьбу в повстанському відділі. У Верещаках та Печірній лікувався під опікую «Гафійки» І.Батьковець. Зміцнившись силами перейшов до Люлинець, де жив у Івана Семенчука. Влітку 1945 року в Люлинцях з’явилася сотня «Тичини», але того ж дня більшовики провели операцію проти повстанців, і серед інших арештували колишніх вояків куреня «Панька». В тих же Огризківцях переховувався Андрій Савчук («Кужель») з чоти «Короткого», його заарештували в середині лютого 1945 року. «Пшеничний» і «Володько» дісталися постою УПА та залишили детальні звіти.
Державна політика у сфері розсекречення архівів колишніх репресивних органів дає можливість отримати нові відомості про боротьбу українців за свою незалежність, і про бій біля Грибови дізнаємося з опублікованих повстанських документів («Літопис УПА. Нова серія.», Том 8), звіту внутрішніх військ НКВД (електронний ресурс «Архів визвольного руху») та архівно-кримінальних справ архіву Управління СБУ в Тернопільській області. Ця стаття — спроба з більшою чи меншою вірогідністю реконструювати події.
Місце пам’яті — могила вояків куреня «Панька» на хуторі Дубина, останній земний притулок полеглих борців за волю України.
Особисті відомості про командира відділу «Панька» не встановлено. Пошук триває…
Сергій ЛИСАК, історик.
У переддень загибелі молодих упівців, на місці їхнього останнього бою в урочищщі “Дубина”, де нині височіє пам’ятний хрест і встановлено надмогильну плиту, відбулися поминальні заходи, зініційовані головою громадської організації “Лановецький Меморіал” Сергієм Лисаком. Він же й повідав присутнім відомі йому деталі нерівного бою, імена полеглих героїв і героїнь та події осені 1944 року на теренах Лановеччини.
Панахиду відслужили благочинний Лановецького благочиння о.Ігор Шаринський та настоятель Святомихайлівського храму о.Сергій Залецький разом із церковним хором.
Фото Наталі ГАМЕРИ.
