Роки ті мороком сповиті... А як пташки співали в житі! Все перепілки: "Падь-падім..." Ніхто не відав, що у дім Вже заглядає Смерть-почвара Із сизим оком комісара... Принишкло скривджене село... Всю радість снігом замело. Нема колядок, ані сміху... Забилось горе в кожну стріху. І кат під прапором червоним Скрізь покривалом похоронним Закутав, саваном покрив... Таких ще світ не бачив жнив! Моя Вкраїна між хлібами Вмирала, скроплена сльозами, В голоднім безумі ночей... Ти ж, враже, не ховав очей! Ти бачив все! Твоя провина! За батька, матір, доньку, сина... Озвуться ще тобі плачі... Ти гірше пса, який вночі Носив впольоване до хати -- Й господарям не дав вмирати... Твоя жорстокість і свавілля, Звірячий рик, немов з похмілля... Всі вбиті голодом безвинно, Що снили-бачили хлібину -- Перед тобою всі пройдуть І Зло криваве проклянуть!.. --- О, мій народе, не забудь Своє минуле, терен-путь! Бо скільки жертв (лише поглянь!) Поглинула Тмуторокань... Тож стій за волю -- дар від Бога Й продовжиться твоя дорога!
Зінаїда ЯЦЮК, с.Передмірка.
