8 травня український народ вшановує полеглих під час війни воїнів, котрі боролися за свободу.
За чотири роки війни Україна заплатила за свободу більше ніж десятьма мільйонами життів (хоча деякі історики називають цифру 7 мільйонів) своїх синів і дочок. Це надзвичайно висока плата. Загалом упродовж війни в Україні загинув кожен шостий її житель. З нашого району воювало 5 тисяч 370 солдатів і офіцерів, з них 2 тисячі 835 – загинули в боях.
Якщо з фронту на Лановеччину повернулося 2 тисячі 541 чоловік, то сьогодні з ветеранів залишилося в живих лише 6: Крук Григорій Лукич – с.Великі Кусківці, Яблонський Борис Олександрович – с.Вишгородок, Лозінський Іван Никонович – с.Лопушно, Громадський Роман Аполінарійович – м.Ланівці, Іваницький Іван Никонович – м.Ланівці та автор цих рядків. Ці люди живуть серед нас, надіються на повагу, турботу влади, суспільства.
Я не можу знайти слів, щоб заспокоїти вдів, не можу повернути дітям батьків із сирої землі. Але мій святий обов’язок перед ветеранами сучасної та минулої війни – нагадувати про ваш подвиг, забезпечити нам усім гідне життя у рідній країні.
Згадуймо героїв не лише у день 8-9 травня, а й повсякчас.
Покійний Никифор Зиков із села Білка у вірші «Тріумф» писав:
Від Волги – до фашистського рейхстагу,
В важкій і справедливій боротьбі
Ви проявили мужність і відвагу,
Тягар війни пронесли на собі.
Тому кладу уклін живим і мертвим,
Що нам не дали вмерти у ярмі,
Подій цих з пам'яті не стерти
Про ці тяжкі і переможні дні.
Я б хотів, щоб всі знали, що не було безіменних героїв, а були люди, які мали своє ім’я, своє обличчя, свої думки і надії, і тому муки найнепомітніших із них були не менші, ніж муки того, чиє ім’я увійде в історію.
Війна, що триває на сході, йде й у наших душах, у головах, і кожен з нас, хоче він того, чи ні, стає її учасником. Війна – це сльози і кров, це вдови і безпритульні, це – розкидані людські гнізда, загублена молодість і зневажена старість. Це було під час Другої світової і повторюється сьогодні. Віра, армія, взаємна повага та любов додадуть сили вистояти, побороти ворожу агресію, зміцнити незалежну суверенну державу.
Ніхто не міг собі уявити, що на 75 році Великої Перемоги ми матимемо справу з грізним невидимим ворогом – всесвітньою пандемією, пов’язаною із поширенням набаченої за масштабами коронавіврусної інфекції. Але я вірю, що наш народ, який зумів вистояти перед різними викликами, вистоїть і на цей раз. Ми повинні розуміти, що карантин – це тимчасовий та необхідний захід, якого всі повинні дотримуватися, прислухатися до порад лікарів та просити Господа Бога, щоб помилував Україну та народи світу.
Дорогі краяни, тільки через мир, економіку, культуру, освіту можливий справжній рух уперед до прогресу, до розвитку державності.
Зичу вам добра, міцного здоров’я, мирного неба.
Слава українському народу! Слава Україні!
Автор: Георгій МЕЛЬНИК,
учасник бойових дій, полковник Збройних сил України у відставці.
