29 серпня — День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, започаткований від 2019 року згідно з указом Президента. Цьому дню була приурочена чергова зустріч членів Клубу активного довголіття у Лановецькій міській бібліотеці.
Ведучі Світлана Пчола та Богдан Кукуруза нагадали, що цей день відображає період найбільших втрат української армії на Донбасі при виході з оточення в Іловайську у 2014 році. А його символом є квіти соняшника, бо саме на соняшникових полях полягли українські воїни від підступного вогню московських завойовників. Спогадами і відчуттями про ці події поділилися матері й родичі захисників, які в той час і в теперішній битві відстоюють право вільно жити на своїй землі.
Богдана Політикіна, починаючи з 2014-го, веде записи про воєнні події, що відображають її тривогу за сина Ігоря, який знову перебуває в горнилі боїв, і виливаються у поетичні рядки. «Не плачте, мамо», — слова ведучого були звернуті й до Світлани Пчоли, син котрої також захищає Вітчизну. Сльози пробивалися в поетичних рядках учительки Лариси Закітнюк, племінник якої Володимир Нечай загинув у бою. Тамара Саліванчук нагадала про боротьбу народу, починаючи з Майдану: «Про Майдан», «Пригадайте, люди», «Упав стрілець», «Не чекай мене, мамо…». Віолета Яценюк-Барановська, в родині якої три мужні воїни тримають оборону проти російських агресорів, прочитала вірш «Пам’ять про Юрія Коваля». Жертовністю та героїзмом українських воїнів пронизані й поезії Богдана Кукурузи.
Такий своєрідний поетичний епіграф вписався у спогади журналістки, волонтерки, громадської діячки Наталі Гамери, яка постійно відслідковує події війни, пов’язані з участю воїнів-земляків. Вона неодноразово перебувала в зоні бойових дій, районах, визволених від ворога, куди доставляли вантажі з гуманітарною допомогою, спілкувалася із захисниками з лановецького краю. Наталя бачила, якими сміливими постають жінки-воїни на фронті, вона вбачає у нинішньому активному дитячому волонтерстві майбутнє сильної української нації; вона бачить проблему соціальної і психологічної реабілітації воїнів й тих українців, які пережили окупацію і надзвичайно важливе завдання – як мудро «зшивати» українську націю в єдине ціле, щоб мати сильну державу. Все це виливається у матеріали «Голосу Лановеччини», які згодом увійдуть до книжки. Але найважче, найболючіше – це спілкування із родичами полеглих воїнів, розповіді про них.
У важкий період боротьби з московським агресором у 2014-2019 роках Лановеччина втратила одинадцять своїх синів, які загинули чи померли внаслідок хвороб, поранень: Василь Борисевич, Юрій Коваль, Юрій Кухарчук, Михайло Марчук, Сергій Бібко, Руслан Романюк, Олександр Цюх, Любомир Семенюк, Віталій Собко, Віктор Слободюк, Віталій Дікальчук. До такого сумного списку вписано й уродженця Білозірки Андрія Юркевича, зниклого безвісти Михайла Волощука із Верещак.
Цей мартиролог продовжує свіжа фаза війни, так звана московська «спецоперація» на території нашої землі з 24 лютого 2022 року. Альберт Тарасов, десантник 80-ї бригади загинув 26 лютого біля Херсона. Але ланівчани зустріли сумний кортеж з тілом Героя аж 8 квітня. Опора матері і молодших сестер – йому було 22. А першим у нашому волинському краї хоронили Дмитра Федоришина у Борщівці 4 квітня. 7 квітня батьки разом з усіма мешканцями міста проводжали на місце вічного спочинку 46-річного Сергія Васюка, водія 81-ї аеромобільної бригади, який поліг на Донеччині. Доброволець Віктор Стасюк загинув під Сєвєродонецьком від розриву міни 7 травня. Там же 27 травня завершився життєвий шлях Олега Андрощука із Борсуків. А скільки довелося пережити родині Дмитра Головка, який служив у Національній гвардії під Києвом і загинув 16 березня. Дружині із двомісячним синочком Ярчиком довелося через ворожі обстріли, хворобу, невідомість боротися за життя. А Дмитра зустрічали на майдані Незалежності в Ланівцях аж 24 травня… Володимир Нечай, десантник, загинув 4 червня. Вся дружня родина, дружина, двоє діточок, односельці з Жуківців та ланівчани проводили його до місця вічного спочинку 9 червня. 16 червня Борщівка прощалася із Романом Друзем. 20 червня від ран помер прикордонник Сергій Петровський – було йому 36 років. Залишив дружину, двоє дітей. Вишгородок прощався із воїном 24 червня. А 25 червня у траурі були мешканці Нападівки – хоронили добровольця Романа Смосюка. Найсвіжіша рана – від втрати Зіновія Зажерея із Вербовця, який загинув у бою на Донеччині 15 серпня. У День Незалежності йому мало б виповнитися 36. Але повернувся він у рідне село, де його чекали батько, дружина з донечкою, сестри та й всі односельці, щоб у молитві і сльозах попрощатися назавжди… А ще ланівчани поділяють горе і страждання з приводу загибелі 19-річного Владислава Ратниченка, який у 2014 р. разом з родиною виїхав з окупованої Горлівки. Жили певний час в Ланівцях, навчався у ЗОШ №1. Закінчив Коропецький ліцей з ПВФП, служив в армії, обороняв Київ, Харків, Суми, Донбас…
Після споминів про полеглих героїв сумно й тужно зазвучали пісні у виконанні Валентини Колесник, Світлани Вегери, Марії Ващенко. Пані Марія поділилася і своїм горем: 9 липня на Донеччині загинув її племінник Іван Дудар, мешканець Шилів, які тепер належать до Збаразької громади.
Важко втрачати молодих, відважних, гідних синів, чоловіків, які кладуть своє життя на вівтар Вітчизни, щоб ми могли бути щасливими на рідній землі, у вільній державі. Пам’ятаймо їх і будьмо гідними їхнього подвигу. Єднаймося у боротьбі проти лютого ворога, який знищує Україну! Вічна пам’ять і вічна слава героям!
Марія РОМАНЧУК
