Збаразький замок – історична споруда ХV ст., що пережила різні епохи з війнами, революціями, повстаннями і яка у ці тривожні роки приймає мало екскурсій. 20 лютого тут проходила урочиста подія обласного масштабу — нагородження лауреатів конкурсу «Людина року – 2022».
Від часу заснування конкурсу (2001 р.), — а це — спортивно-мистецький клуб «Моя Україна», який представляв Василь Коломійчук, згодом – Леонід Ковальчук, тепер – Олег Караванський, а також газета «Вільне життя», де всю інформацію про номінантів акумулює Галина Садовська, Заслужений журналіст України, — цього високого звання удостоїлися 264 особи – представники різних галузей, що внесли вагомий вклад у розвиток економіки, освіти, науки, культури, духовності, розвитку громадянського суспільства.
Щороку триває підбір номінантів на лауреатство. Над цим працюють комісії засновників конкурсу. У період, коли триває російсько-українська війна, непросто було вибрати час для проведення цього заходу. А номінантами 2022-го були визначені особи, вклад яких у боротьбі проти московських агресорів є значним і високо оцінений суспільством.
На території замку організатори зустрічали номінантів конкурсу, їхніх членів родин, друзів, а також минулорічних лауреатів. Після прийому всіх запросили на коротку екскурсію в зал із коронами — багата експозиція від найдавніших часів індіанства до правління англійської королеви Єлизавети ІІ.
В особливому залі, де відбуваються урочини, присутніх благословили синклер Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ, отець-доктор Андрій-Іван Говера та настоятель Свято-Троїцького центру ПЦУ о.Миколай Зінкевич. Олег Караванський нагадав, що рік тому, 20 лютого, тут вітали номінантів 2021 р., а через три дні розпочалася «спецоперація» московського агресора. Війна об’єднала всіх у прагненні захистити свою землю, право жити і творити у своїй державі – в цьому єдині наші люди, сильні і відважні, які в таких умовах вирощують хліб, лікують людей, навчають, працюють на виробництві, в різних галузях, підтримуючи воїнів ЗСУ. Україна була, є і буде! А Галина Садовська продовжила думку: Україна стоїть, бореться, і завдяки нашим захисникам можемо проводити такі конкурси, трибуною якого є відома в нашому краї газета «Вільне життя». Конкурс громадський, де враховується думка й оцінка людей, і цьогоріч серед номінантів 4 учасники війни, 4 медики і 4 волонтери, серед яких духовна особа.
В урочистій, піднесеній обстановці запрошували на поміст номінантів, яких представляли й нагороджували лауреати конкурсу попередніх років. Нагороджені ділилися думками, їх вітали, розповідали про їхню діяльність, висловлювали побажання родичі, друзі, колеги по праці, вихованці. О. Андрій-Іван Говерла вручив відзнаку першому лауреату о. Євгенові Флисті, капелану 105 тероборони. Ця високо достойна людина служить у двох парафіях, будує церкву, в родині виховують троє дітей і підтримує дух воїнів в зоні бойових дій. О. Євген після вручення нагороди, про що сказав, що її достойні всі капелани, попрощався й вирушив у дорогу – його «чекають військові справи»…
Лауреат Василь Вислоцький, директор ПСГП «Ягільниця-В», Заслужений працівник сільського господарства України, депутат обласної ради, меценат, висловив вдячність Господу і захисникам України за те, що можна спокійно сіяти, збирати урожай і радіти світлому дню.
Ігоря Гавуру, завідувача отоларингологічного відділення Тернопільської обласної клінічної лікарні, якому віддав понад тридцять років праці, і зараз, не рахуючись з часом, рятує й лікує воїнів, перекваліфікувавшись у військового хірурга, нагороджував Андрій Цвях. Зворушений оцінкою своєї праці, лауреат сказав: «Це перша така висока відзнака за все моє життя… І це нагорода всього мого колективу».
Зворушливо й щиро представили воїна Миколу Демчука, жителя с. Краснолука Лановецької громади. Микола – скромний, працелюбний чоловік, який створив гарну сім’ю, виховують з дружиною двох донечок — до тридцяти восьми років займався будівництвом, творив добро. Коли московський агресор вторгся в Україну, у 2014-2016 рр. він захищає Батьківщину у гарячих точках боїв (Волноваха, Новотроїцьке). Після демобілізації працює за кордоном. Коли росія офіційно вторглася в Україну, він повертається додому і вже 25 лютого прийшов до військкомату, щоб знову боронити державу. У складі 24-ї ОМБ ім. короля Данила воював на Луганщині. Під Катеринівкою разом з побратимами потрапив під ворожі обстріли, був поранений, присипаний землею. Поранених підібрали, а Микола залишився непритомний лежати. Коли прийшов до свідомості, видряпався з-під землі. Рука висіла – обірвана, а він повз до своїх 500 метрів. Там його підібрали, медики надали допомогу і — лікарня в Дніпрі, інші медичні заклади, операції, реабілітація… У воїна немає руки, але він не втрачає любові й жаги до життя, оптимізму та намагається бути корисним своїй сім’ї.
Миколу щиро привітали дружина Марія, донечки Настуся і Даринка, які дякували татові за його мужність і відданість. Вони горді тим, що мають такого батька, вважають, що він гідний такого звання й бажали перемоги нашим воїнам, миру – рідній Україні.
З великою увагою слухали присутні розповідь про Арсена Дмитрика (уродженця Бережан), майора, командира окремого загону спецпризначення НГУ «Азов», учасника російсько-української війни, відзначеного орденами «За заслуги» ІІ і ІІІ ступенів, що перебував у ворожому полоні. Деякі його бійці також визволені з полону і продовжують боротьбу з ворогом, а деякі ще в полоні… Нагороду воїну вручив О.Караванський, а вітали мати, дружина, батько і бабуся. Вони дякували за визволення Арсена з полону, висловлювали гордість за такого внука, сина, чоловіка і віру в перемогу України.
А ще одного воїна, багатьом відомого Михайла Діанова, старшого сержанта 36-ї окремої бригади морської піхоти, оборонця Маріуполя, що був в полоні, лицаря орденів «За заслуги» І і ІІ ступенів, що є почесним громадянином Тернополя, представляв і нагороджував о. Миколай Зінкевич. Михайло висловив вдячність всім за підтримку, бійцям — за мужність, «Пташці» — Катерині Поліщук, за те, що перев’язувала його у підземеллі «Азовсталі». Його хвилює те, що ще багато побратимів у полоні, закликав добиватися їх визволення. Щиро і ніжно вітала Михайла Діанова доня, яка дуже щаслива, що бачить тата біля себе…
Лауреат Віталій Мальований, завідувач хірургічно-торакального відділення Тернопільської обласної клінічної лікарні, кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургії з урологією Тернопільського медуніверситету, не тільки високофаховий лікар, науковець, майстер спорту з фехтування, автор трьох підручників у своїй галузі, а тепер ще займається плаванням. Колеги й учні дякували пану Віталію за його відданість медицині, за словами керівника лікарні, який у час війни в будь-яку пору доби на роботі (не йде додому цілу ніч), з колективом працюють так, щоб жоден поранений не помер. А лауреат висловив віру, що українці – нація, що має мету і мрію, яка тепер єдина – перемога.
Народний депутат України Микола Люшняк, представляючи номінанта Андрія Надкевича, лікаря-реабілітолога Микулинецької обласної фізіотерапевтичної лікарні реабілітації, кандидата медичних наук, волонтера, громадського діяча, і вручаючи нагороду, наголосив, що зараз кожен українець працює на перемогу. А праця медиків надзвичайно важлива в умовах жорстоких кровопролитних боїв, коли ворог діє підступно, зневажаючи міжнародні норми.
Особливо зворушливо, душевно звучали слова співачки Наталії Присіч, яка представляла «Пташку» — Катерину Поліщук — парамедикиню, захисницю «Азовсталі», що перебувала у ворожому полоні, лицарку ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, почесну громадянку Тернополя. Дякувала матері за виховання такої дочки, за її визволення з полону. А «Пташка» стала Феніксом – вона лікувала не тільки рани, але й серця пораненим – світлою вірою і піснею. Побажала Каті зустріти любов свого життя і подарувала пісню з репертуару С.Крушельницької «Родимий краю». «Пташка» подякувала всім за підтримку. Вважає, що змінити країну може кожен. А війна не закінчиться, поки ми не переможемо! Вона встала перед матір’ю, яка вітала її, на коліна. А батько подякував за те, що така вона у нього є…
Наталію Марінкіну, матір трьох синів, які у лавах ЗСУ боронять Батьківщину, волонтерку представляла Г.Садовська. Це жінка, за її словами, яка об’єднала чорноліських господарочок під Почаєвом, що постійно готують і передають воїнам продукти, смаколики, вареники… І не припиняють своєї діяльності. Наталія від імені всіх матерів заявила, що не народжувала синів для війни, а для життя. Але тепер гордиться тим, що її діти – захисники, значить, добре їх виховали. Висловила вдячність всім, хто з 2014-го волонтерить і вірить у перемогу. А дочка, що вітала маму, подякувала їй і всім захисникам!
Ще одну волонтерку з 2014 р., одну з перших володарок президентської відзнаки «Золоте серце» Христину Феціцу представляв Микола Лазарович — історик, науковець-професор, учасник російсько-української війни, який вважає, що війна московії проти України триває понад 385 років. Він гордиться тим, що його найкраща студентка – волонтерка. А Христина, подякувавши за оцінку її праці, заявила, що ця нагорода – всіх тих, хто волонтерить.
Леоніду Шкроботу, генеральному директору Тернопільського обласного клінічного онкологічного диспансеру, доктору медичних наук, професору кафедри онкології, променевої діагностики і терапії Тернопільського медуніверситету, вручав відзнаки лауреата Любомир Білик, директор Чортківського медичного коледжу. Він відзначив, що це — лікар в третьому поколінні, відданий своїй справі. І надання медичної допомоги у медзакладі – на європейському рівні! Лауреат скромно заявив, що колектив робить свою справу – допомагає всім людям, зокрема зараз і тимчасово переселеним особам. А дружина, вітаючи Леоніда Шкробота, сказала, що кожного ранку з молитвою і вдячністю згадують в родині воїнів. Війна змінила всіх. І вона гордиться чоловіком – медиком, батьком трьох дітей, пишається його колективом.
Крім нагородження лауреатів року 2022-го, було також вручено відзнаки номінантам, які через певні причини не отримали їх торік: Ігорю Крочаку – журналісту, військовому історику, архівісту, громадському діячеві, учаснику російсько-української війни, та Галині Шот, заступниці голови Тернопільського міського об’єднання «Просвіта», викладачці Тернопільського фахового коледжу ТНТУ, відмінниці освіти України.
Добрий настрій підтримували учасникам цього поважного заходу митці, даруючи пісенні твори – Наталія Присіч, переможці вітчизняних та міжнародних конкурсів Адріана Долик-Гарматюк, Іван та Тетяна Нагачевські, Владислав Вальків.
Ось так формується еліта й нашої Тернопільщини – поважні особи, на яких мають рівнятися, думка яких має бути важливою у вирішенні різних суспільно значимих проблем і які мають виправдовувати довіру та оцінку громадськості їхніх заслуг. Маємо гордитися, що до цієї когорти входить і представник нашої громади. Бажаємо йому зміцнити здоров’я і реалізувати свої надії й задуми!
Марія РОМАНЧУК
