День обіцяв бути гарним. Сонце привітно блиснуло світанковим промінням, а наша волонтерська колона рухалася йому назустріч. Туди, де зупинилося життя. Де руїни, феєрверки від смертоносного металу, де ступив на українську землю російський валянок. Туди, де українські захисники і захисниці мужньо стримують агресію окупанта.
Ціла ніч без сну, в напрузі. Пора б випити кави. Оскільки наш екіпаж (Саша Цимерман і Валерій Собчук) їхав попереду колони, тож ми шукали місце для зупинки. Заодно й обговорювали, хто підмінить за кермом Григорія Софіюка, котрий був сам у машині, оскільки на переднє сидіння він склав коробки з дорогим обладнанням.
Аж раптом дзвінок від Романа Гончарука. «Розвертайтесь. У нас ДТП». Вони з Олександром Ткачуком їхали позаду Григорія Софіюка, тож все відбулося на їхніх очах…
На вузькій дорозі із завантаженою лафетою розвернутися не так просто, але волонтерів складнощі не зупиняють. Тим більше, що ситуація вимагала негайних дій.
Те, що побачили наші очі, відмовлялася вірити свідомість. Авто, перетнувши зустрічну смугу, злетіло з дороги у рів, двічі перевернулося… Дякуючи щирим молитвам, Господь вберіг життя керманичу. На нього шкода було дивитися: пан Григорій переживав не за своє здоров’я, а за машину і її вміст. Далека дорога, втома, вік, упертість зіграли з чоловіком злий жарт. Медики «швидкої», яка поспішала на наш виклик, чомусь довго шукали місце ДТП. Попередньо оглянувши, запідозрили перелом ключиці у водія. Госпіталізували в лікарню у Кам’янському (Дніпропетровська область), провели обстеження. Перелому не виявили, лише вивих і легкі забої.
Місце автопригоди (а це сталося о 7 ранку) ми змогли залишити лише далеко пообіді. Так здається: очікували на приїзд медиків, два патрульних екіпажі по черзі проводили опитування, оглядали місцевість, робили відеофіксацію. Потім виявилося, що ця територія їм не підпорядкована, тому радили чекати інших поліцейських.
Тим часом Богдан Полоз і Володя Басок з’їздили у найближчий населений пункт, знайшли тракториста, який витягнув авто з провалля. Його відтранспортували в місце, що охороняється. Домовились, що заберуть, коли вирушатимуть у наступний волонтерський рейс. Хлопці позбирали все, що, хоч і було розкидане врізнобіч, проте вціліло після падіння з пікапа. Головне — тепловізор, медикаменти, деякі важливі речі військового спорядження, колеса. Вціліли навіть частина продуктів і смаколиків, якими була заповнена машина.
Ми вже майже рушали, коли приїхала ще одна патрульна машина. Як виявилось, уже ті поліцейські, хто уповноважений займатися ДТП саме на цій території, саме цієї громади. І знову опитування свідків, пояснення, огляд, підписи… Оскільки на місці пригоди вже не було ні потерпілого, ні машини, слідчий подивився відео, записав усе з наших слів, дав декілька рекомендацій і, залежно від висновків медиків щодо стану здоров’я водія, сказав, що прийматиме рішення про можливе відкриття кримінальної справи.
Бачить Бог: того, що сталося, не хотів ніхто. Один одного заспокоювали, що людське життя і здоров’я важливіше будь-якого авто, хоч його готували стати бойовим солдатом української армії і доставляли на передову. Від подібної ситуації насправді не застрахований ніхто. Але це урок для організаторів волонтерських активностей: не давати слабинку емоціям, а продовжувати діяти командою перевірених відчайдух!
Щоб не згадувати цієї болючої теми у наступних сюжетах даного рейсу, скажу, що, повертаючись із зони активних бойових дій додому наступної доби ми опівночі забрали з лікарні пана Григорія, десь близько третьої години ночі заїхали з ним у поліцейський відділок у П’ятихатках. Слава Богу, що заводити кримінальну справу не було підстав, лише винуватець ДТП поніс адміністративну відповідальність. А ми раділи, що він живий і не особливо ушкоджений. Звісно, морально пригнічений. Хай якнайшвидше одужує!
В Ланівці ми прибули далеко пообіді в суботу (нагадаю, виїхали увечері в середу). Хлопці помили лафету, яку біля Кропивницького забрали на заправці, повернули власнику. Віктор Стецюк відмовився від оплати за її оренду у волонтерських цілях (дякуємо!). А на лафеті Сергія Левицького Володя Басок і Віталій Вів’юрко бусом зі Слов’янська привезли на ремонт авто з підрозділу Сергія Басюка.
Даруйте за зайві подробиці. Не мала наміру описувати пригоди так майже детально. Але не хочеться чути пліток і безпідставних припущень на адресу учасників поїздки.
Цей рейс на Донеччину для лановецьких волонтерів був доволі насичений хвилюваннями і зайвим клопотом. Але готуючись, знаємо, що їдемо не в туристичну подорож, не “щоб подивитися” чи прокататися, бо нема чим зайнятись…
Три автомобілі (з чотирьох), дорогі та важливі штуки військовим доставили, всіх, кого планували, і навіть більше, побачили, обняли, посилки роздали, подарунки зібрали, прапори підписали, на ремонт машинку військових з фронту привезли в тил.
Де і як ночували, з ким зустрілися і що передали хлопці — про це у наступному сюжеті.
Наталя ГАМЕРА
