Так мрійливо піонія зітхала...
І слухав вітер, що краса – то сила,
Бо скільки б птаха-мудрість не злітала –
А лиш краса чарівні має крила!
Голівка перламутно-пурпурова
Всміхалася до неба і до сонця.
Пишалася: "Ну як моя обнова?"
І заглядала в дзеркало віконця.
А вітер, повен ніжності й терпіння,
Боявся ненавмисно нагадати,
Що є пора не тільки для цвітіння –
Є час, коли потрібно відцвітати...
Автор: Зінаїда ЯЦЮК.
с.Передмірка.
