Богдан вже другий тиждень вдома — з мамою повернувся з Києва, де перебував на лікуванні з 26 червня. Затишок батьківської оселі, спілкування (навіть через мобільник) з родичами, друзями, знайомими відвертає від думок про біль в ногах, наповнює світлою радістю і надією. І не хочеться згадувати про те, що пережив…
Богдан – молодший син у родині Мулярчуків. Разом із старшим братом Юрою, сестрою Наталею виростали дружніми, працьовитими, спраглими до знань. У 2008 році вони пережили втрату батька, тож найбільшою підтримкою у житті для них стала тільки мама. Юрій закінчив Харківський військовий університет, Наталя – Тернопільський педагогічний інститут, а Богдан здобув у Тернопільському політехнічному університеті ім. І.Пулюя спеціальність інженера-аналітика комп’ютерних систем. Навчаючись, підробляв на автозаправній станції. Після закінчення вишу не знайшов застосування своїм знанням, тож поїхав у Польщу, де працював водієм. Приїхав додому у 2021-му, коли й Україну охопила пандемія коронавірусу, жив у домі тітки, яка померла, допомагав матері. Юра в цей час також жив у Ланівцях після того, як у 2019-му звільнився із Збройних Сил, де перебував на службі 17 років.
Коли розпочалася широкомасштабна московська агресія в Україні, Богдан і Юра 28 лютого прийшли до військкомату, щоб стати у ряди захисників своєї Вітчизни. Кілька годин вистачило на збір необхідних речей, і мати провела обидвох синів у дорогу — на Львівщину, де Юрій — офіцер у званні старшого лейтенанта був направлений на Яворівський навчальний полігон, а Богдан – у Старичі. З того часу брати не бачилися, бо старший ввійшов до складу 63-ї ОМБр, а Богдан – до 115-ї, яка формувалася на Черкащині.
Кілька днів підрозділи, до яких входив Богдан, перебували на Донеччині, в Добропіллі. А звідти їх скерували на Луганщину, до Сєвєродонецька, який захищали від квітня до 9 травня. Богдан виконував функції штабіста-зв’язківця, а через деякий час був призначений помічником командира зв’язку управління дивізіону. Після 9 травня бригаду перекинули до Лисичанська, де також тривали жорстокі бої з рашистами, які нещадно палили вогнем, знищували все підряд – комунікації, житлові квартали, підприємства, лікарні, школи…
20 червня Богдан Мулярчук чергував: забезпечував зв’язок на посту, що знаходився в сараї, неподалік житлового будинку. Його напарник сидів за комп’ютером біля вікна, забитого фанерою, а він — навпроти відчинених дверей. В ту хвилину у газову трубу, що біля хати, влучає артилерійський снаряд, осколки від якого влітають у відчинені двері, впинаються в обидві ноги Богдана… Його забирають і відправляють в Лисичанськ: вивозили під обстрілами, які не змовкали, машиною головний старшина дивізіону, начальник штабу й побратим, з яким чергував. Після надання першої медичної допомоги воїна переправляють в Краматорськ. Там медики поставили на ліву ногу, де були роздроблені кістки, фіксуючі елементи, а на правій нозі обірвало п’яту. Звідси знову переїзд – до Дніпра, де перебував 5 днів. Тут, у госпіталі, робили перев’язки, давали знеболюючі препарати, щоб вгамувати страшний біль від ран.
І знову дорога — поїздом Богдана перевезли у Київ й доставили в 1-шу міську лікарню, де до 11 липня йому робили перев’язки, застосовуючи апарати для очищення ран, готували до операцій, які чекали на нього у Національному інституті ім. О.Шалімова (клініці Шалімова).
Розпочалися вони від 26 липня – пересадка шкіри: з лівого боку спини взяли шмат (25 см) для ноги. Надалі знову – на правій нозі, де утворилися рубці; ще одна операція, іще одна, коли брали зі стегна «матеріал», щоб закрити «дірку» в рані. Те стегно досі болить – ще не зажила рана. Ще потрібно чекати, щоб підготуватися до наступних складних операцій. Про це вже йшла мова із професором В.М.Оксимцем (травматолог). Богдан знає, що спершу (застосовуючи його ж стовбурові клітини) мають так відновити ліву ногу, щоб її вирівняти та могти вже ступати нею, а згодом настане черга й для правої. Тепер він пробує ставати на ногу з апаратом Ілізарова.
Такі складні операції роблять поки що тільки в одній клініці – приватній. Коштують вони дорого. Частину суми оплатив благодійний фонд, а ще треба зібрати 478 тис. грн. До цього докладаються всі рідні, але сума не підйомна тільки для родини. Тому волонтери звернулися й до небайдужих ланівчан за допомогою. І недаремно: колективи й окремі мешканці міста відгукнулися на звернення, тож поступово, маємо надію, буде зібрано необхідні кошти. Так всі разом подаруємо надію нашому захисникові на те, що він стане на ноги!
На це дуже надіється мама Марія Семенівна та вся родина. Двох синів провела вона на війну з путінською московією. Молила Бога, щоб беріг її кровинок. Коли ж прийшла вістка про поранення Богдана, поїхала до нього в лікарню. Спочатку в клініці Шалімова Богдан лежав ще з одним воїном, в якого були поранені рука й нога. Біля нього весь час була дружина, яка допомагала й Богданові. Коли вони поїхали, йому було важко самому, бо медперсонал весь час зайнятий, довелося звертатися до працівників приймального відділення, які купували необхідне. Отож мамина присутність була важливою тих кілька місяців.
Привезла вона сина в Ланівці, щоб вдома трохи зміцнів і підготувався до операції. Хоча ще багато клопоту із бюрократичними питаннями щодо реєстрації пораненого, проведення необхідних аналізів тощо. Марія за тих пів року, відколи був поранений син, стільки пережила: як поставити Богдана на ноги при такому складному каліцтві, а ще ж думки і про Юрія. А він воює з ворогами на Херсонщині вже у званні капітана, при можливості дає про себе знати, щоб заспокоїти материнське серце.
Богдан у рідних стінах не забуває про своїх побратимів, постійно тримає з ними зв’язок і радіє за їхні успішні операції проти московських зайд, радий, що нормальне забезпечення у воїнів. Навідався до нього друг, з яким служив. Коротає час за читанням книг, переглядом передач, фільмів, грається із племінником Максимком. А також, пересилюючи біль, потрохи розминає, розтирає вдома покалічені ноги. Відчуває постійну підтримку рідних та й земляків, основна ж його опора – це мама, якій вдячний за любов, турботу, віру в його оздоровлення. А у світлі дні Різдва Христового й на порозі Нового року всі в родині моляться за те, щоб наступний рік приніс перемогу над лютим ворогом нашим мужнім захисникам, щоб Богдан став на ноги, щоб до материнської хати завітав і Юрій, щоб мир, любов, злагода, добро запанували в кожній хаті й в усій Україні! Тож вступаймо у рік новий з вірою і надією!
Марія РОМАНЧУК
Від редакції сайту Lannews.net:
хто має бажання і можливість підтримати воїна фінансово, кошти надсилайте на картку Приватбанку
4149 4998 0434 9783
Мулярчук Богдан Вікторович
