Якби не прохання самих військових, то я б і далі продовжувала писати лише до книжки. Бо насправді репортажі – це лише поверхня айсбергу, під яким криється титанічна праця підготовки до таких волонтерських руханок фронтовими дорогами.
Рейс на Донеччину та Харківщину в жовтні 2023 року був одним із тих, коли вдалося зустріти у прифронтових місцях і на бойових позиціях 37 своїх земляків. Пріоритетним завданням волонтерів було доставити автомобіль для Юри Остапіва на Донеччину і забрати на ремонт два агрегати з Костянтинівки та Лиману.
У рейс поїхали власники бусів Олександр Цимерман та Володимир Басок, а також волонтери Валерій Собчук, Олександр Бурак, Роман Гончарук і Богдан Полоз. До речі, не кожен сьогодні готовий експлуатувати власний транспорт небезпечними дорогами та ще й на такі довгі відстані – по 2 400 і більше кілометрів за рейс! А техніка, як і людина – в дорозі все може трапитись…
Нагадаю, на машинку для Юри гроші збирали ми з Богданкою Барвою. Купив і потурбувався про перевезення її до кордону Віталій Данилюк. Витрати за доставку і страхівку він покрив самостійно. Із зібраних нами 135 тисяч, Віталій взяв лише 100 тисяч гривень. За решту доручив Валерію Собчуку поремонтувати і заправити авто.
Велике щиросердечне «Дякуємо!» передаємо нашим закордонним друзям із Червоного Хреста німецького міста Лінген! Особисто Гінрікусу Уде та його однодумцям, які підтримують наші волонтерські ініціативи фінансово. 100 костюмів і декілька пар кросівок ми передали для поранених у стабпункт, де працює наша відважна медичка Оленка Погорілець з села Осники. Вона перебувала в Авдіївці, і до них за день могло надійти 80 поранених.
Каркасні ноші, медикаменти, теплі кофтинки для медсестричок, в’язані шкарпетки та багато домашньої смакоти від наших невтомних господинь передали в реанімобіль до Олени, який швиденько помчав знову у пекельну невідомість.
Невдовзі Олена скинула фото з порожніми відерками. І підпис:
А також світлини перших, кому знадобився змінний одяг з Лінгена.
За день до виїзду Ольга Бочина повідомила, що підрозділу, де служить її дочка Дарина, потрібен потужний генератор. Питання придбання вирішив Юрій Кравчук, а ми з волонтером з Лисичанська паном Петром Гуртовим купили і доставили в Ланівці у день нашого виїзду.
З Дариною Бочин ми вперше зустрілися на Донеччині. У жовтні 2023-го їй було 19 років. Саме з такого віку вона служить у бойовому підрозділі командиром взводу забезпечення. Милуюсь дівчиною, поки хлопці вантажать новий генератор у бус військових, а старий – на лафету, щоб ми забрали на ремонт. Кажу до військового, який приїхав з Дариною: «Така гарна дитина!» А він мені у відповідь: «То не дитина, то командир!».
Коли Дарина зателефонувала згодом і просила допомогти купити двигун до їхньої автівки, я сказала про це в Польщі волонтеру Вітику Трояну. Ми з ним саме їхали по чергову машинку для військових. Вітик зателефонував до свого друга Віктора і той оплатив двигун. А колеса власник авто дав безкоштовно, коли дізнався, що це запит від 19-річної дівчини з фронту! Двигун з навісним та колеса Валерій Собчук безкоштовно відправив новою поштою завдяки промо-кодам.
Насправді військові зайвий раз не хочуть звертатися про допомогу. А все через язикатих «експертів», котрі, як їм здається, краще знають, що в першу чергу потрібно на фронт. Але, як говорять самі фронтовики, все має бути в комплексі. І, слідкуючи в соцмережах за тими «експертами», наголошують, що не варто ділити людей та ганьбити їхню посильну участь у підтримці! Просять, аби я у своїх дописах про це говорила… А який в тому толк? Я керуюсь висловом Марка Твена: “Ніколи не сперечайтеся з ідіотами. Ви опуститесь до їхнього рівня, де вони вас задавлять своїм досвідом!” В природі ж існують зелені мухи і мурахи, трутні і бджоли, воші, гниди і дельфіни, акули і колібрі, коали і коні… Яка користь від комарів, бедриків, гедзів, ос? Але ж це не заважає бджолі, коневі, мурашці… залишатися собою. Так і поміж людей… Тому ми продовжуємо працювати та ігнорувати токсичних. Може, вони теж потрібні на землі… “На те щука в річці, щоб карась не дрімав”… Хоча в час війни “бий своїх, щоб чужі боялись” не спрацьовує, а більше роз’єднує суспільство. Чого і добивається ворог. Перемога ж не тільки там, де сила, де гроші, а й там, де згуртованість, єдність, любов і взаємоповага! Нас і так різними способами ослаблюють окупанти і колаборанти, то ще й добивають морально свої…
Наша Лановеччина не така вже й пасивна, судячи по кількості закритих зборів і тієї потужної діяльності, яка не озвучується, бо нема коли про все розповідати: хто, скільки, від кого, кому… Тому дякуємо за довіру, друзі. А якщо готується поїздка на територію бойових дій, то доєднується багато активних, котрі усвідомлюють ціну такій діяльності. Багато дзвінків від військових із запитаннями: «Будете десь біля нас? Заїдьте!»
Мабуть, варто ще раз розтолкувати тим, хто ніби не розуміє, чи вперто не хоче зрозуміти. Це тільки цього рейсу була одна машина (хоча в Ланівці на ремонт їхало дві), бо, як правило, їх назбирується і п’ять, і шість. Дві стоять на лафетах, а трьома кермують волонтери-водії. Завжди виїжджаємо ввечері і рухаємося цілу ніч, щоб зранку почати роботу. Наприклад: наш обоз рухається в напрямку з Тернополя до Якимовець. Як правило, це бус вантажний з лафетою, яка перевозить авто. Обов’язково мусить бути бус вантажно-пасажирський, який везе лафету з автомобілем до хлопців, і назад теж автомобіль на лафеті на ремонт плюс сідають водії, які переганяли машини своїм ходом. Крім машин, веземо генератори, запчастини, колеса, буржуйки, баки, бочки, кабелі, компресори, домкрати, лопати, скоби, шрапнель, бензопили, дрони, тепловізори, медикаменти, турнікети, амуніцію, обладнання для бліндажів… Словом, що замовили нам саме на цей час. Бо усі ці речі та багато інших, від рейсу до рейсу передаються новою поштою. А відколи наші волонтери оформляють промо-коди, то ще й безкоштовно, завдяки послугам нової пошти. Ну, і це, як відомо, комусь треба комунікувати з військовими, запам’ятати запит, знайти, купити, привезти, скласти, розпакувати по посилках, а потім – за напрямками дислокації замовників… Квест ще той…
Щоб не гнати автівки порожніми, ми просимо господинь зготувати смаколиків. Заздалегідь складаємо план маршруту, і дорогою телефонуємо. Скажімо, Василь, Іван, Артур, Сергій… знаходяться в районі Збаража. Виїжджають у визначене місце. Далі Вадим, Степан, Максим… в межах Верещаки-Лопушне, Буглів-Бережанка, Ланівці-Іванківці… І так до Якимовець. Іноді, на прохання земляків, якщо не мають чим виїхати, наприклад, з умовних Осник, то одна з наших машин їде до них…
Ніхто не може заперечити: простіше загнати потрібну одну машину в одну точку і в Ланівці повернутися громадським транспортом. Нема особливої замороки. Це правда. Але у нас не може бути простого варіанту, бо з Лановеччини орієнтовно тисяча мобілізованих. І половина з них знаходиться на території бойових дій. І, якщо є бажаючі (нерідко самі військові!) підтримати рейс пальним чи коштами на пальне, значить, люди усвідомлюють його значимість! І ми не транжиримо кошти, які залишаються з поїздок (якщо залишаються). А потім спрямовуємо їх на наступні потреби воїнів, у тому числі й на ремонт автівок з фронту. Не уявляємо, як їх можна доставити в Ланівці іншим способом…
Я не знаю, як в інших громадах, але наших волонтерів чекають. Так, буває, що хлопці кажуть, ніби їм нічого не потрібно, але хочуть зустрітися. Війна не балує, і ніхто не знає, чи доживе до наступного ранку. А такі зустрічі, явно не на п’ятій лінії (бо самі військові навіть не знають, де вона), важливі! Чому? Розповім у наступних сюжетах.
Наталя ГАМЕРА
