Скільки волонтерами з Лановеччини передано посилок, скільки рейсів із гуманітарним вантажем, скільки пального витрачено, скільки автомобілів перегнано на передову, продуктів приготовано, скільки сіток сплетено, коштів зібрано й потрачено на амуніцію, дорогечу військову оптику та інше обладнання — важко порахувати. Хоча можливо. І, як тільки закінчиться війна, мабуть підіб’ємо статистику. Але не в кількостях справа, і зовсім це не статистика, бо «не для галочки» волонтерять у Лановецькій та Борсуківській громадах. Насправді чимало добрих справ робиться, про які ми не знаємо, бо вони не афішуються у соцмережах. Але кожна організація поїздки на передову чи сама поїздка — це клопітка робота волонтерського активу.
Нещодавно на передову відважні хлопці доставили автомобіль та багато різних необхідних речей бійцям і, звісно ж, домашні смаколики.
У небезпечну подорож на Донеччину вирушили власник буса Сергій Левицький, водій Денис Негода і волонтер Роман Гончарук.
На одному із блок постів хлопців зупинили військові та поліцейські. Але вперше за всі їхні поїздки у зону ведення активних бойових дій, разом із патрульним вміст буса оглядала службова вівчарка.
— О, ви з Лановець?! — радісно вигукнув поліцейський, побачивши прописку в паспорті. — Я до вас відправив свою сім’ю. Їх дуже гарно прийняли. Дякуємо, у вас гостинні люди, надзвичайно щедрі і добрі до переселенців.
Поки чоловіки розмовляли, песик мав виконувати своє завдання. Завершивши свої обов’язки, патрульний покликав чотирилапого помічника. Той підбіг миттєво. Але швиденько дожовував щось і смачно облизувався. А погляд — як у школяра, що проштрафився.
Дуже вже апетитно пахли налисники, приготовані господинями з села Якимівці. Навіть дресирований пес не втримався і поцупив одного. Точніше два. Звісно, розірвану собакою коробку бійцям уже не давали. Трохи зробив шкоди хвостатий охоронець. Але він же теж боєць. Ну, захотів смаколика з Лановеччини. Не втримався від спокуси…
А ось сало вербовецьких господинь, яке ретельно завакуумувала Іванка Ящук, розійшлося на передовій «на ура». Так само, як і «Бандерівський борщ по-лановецьки», 50 упаковок якого Іванна передала бійцям. А ще сухе пюре картопляне і мариновану цвітну капусту. По-братськи розділили усім бійцям, кого зустріли, печиво, сухе молоко, каву і 200 пар шкарпеток, якими поділилася ланівчанка Тетяна Олійник. А також енергетичні батончики, які власноруч приготував відомий у нас сушист Стас Ткачук. Він ще не так багато цих смаколиків зробив, але на кожну поїздку Романа Гончарука готує «зарядні пристрої» для бійців.
Мали наші відважні волонтери і трохи дорогої оптики, на яку скидалися усім миром. Завезли на передову медикаменти з Іспанії від Олександра Гончарука, турнікети від Анатолія Прядуна та його друзів з Америки. Марія Романчук та Іванка Буська, котрі невтомно плетуть основи сіток і маскувальні сітки від початку повномасштабного вторгнення, вділили землякам маскувальні обладунки на техніку і бліндажі.
Основною в даній поїздці з гуманітарною місією була доставка автомобіля до підрозділу, де служить Сергій Гончарук — батько Романа й Олександра. Водії-волонтери везли авто на лафеті. Хай служить захисникам якнайдовше і рятує їхні життя. На пальне трохи самі водії скинулись, трохи Валерій Собчук вділив з коштів, які приносили маленькі волонтери. Вперше доєднався до нашого лановецького гурту волонтер Віталій Данилюк. Він зараз проживає в Англії, але з лютого донині за власні кошти, за кошти земляків-українців та небайдужих англічан він придбав і подбав про доставку 35 автомобілів для українських військових (всього 178 машин пригнали в Україну для потреб ЗСУ). Посилка від Віталія надійшла якраз вчасно. Окрім корисних речей у ній були і гроші. Ми їх одразу ж передали Романові на солярку. До речі, Віталій Данилюк у 2014 році жив у селі Москалівка. Одним із перших запропонував свою допомогу, щоб доставити продукти з Лановець у Маріуполь бійцям полку «Азов». Зараз він далеко від рідного дому, але його донатство у перемогу України є дієвим і важливим.
Волонтери доставляли землякам й індивідуальні посилки від рідних, а також посилки, які під замовлення військових складав Валерій Собчук. А замовлень у нього — як завжди — багато: з різних бригад, різних підрозділів, різних громад. Хочу сказати, що йому важко. Чим більше робиш добра, тим більшими стають вимоги до тебе. Майже 9 років безперервної волонтерської діяльності трохи виснажує. Займаючись підприємницькою справою, щоб утримувати сім’ю, ще у 2013-му допомагав майданівцям, а з 2014 року купує бійцям усе, що просять. Чимало власних коштів докладає, бо не вистачає людських пожертв, а потреби захисників, як і самі захисники, збільшуються. Зрозуміло, що волонтер нікому нічого не зобов’язаний. Людина приймає рішення свідомо, з власної волі, знаючи, що це непросто. Але останнім часом родичі звертаються до Валерія і кажуть: «Дайте щось, бо мій син служить. А чого у вас тут нічого нема? Ви ж волонтер!» Я мимоволі стала свідком цієї розмови. Друзі! Волонтер — не зав. складом, що наповнюється якимось “добрим дядьком”. І фінансові можливості тут не такі, як в Притули чи Козаків, і фондів чи громадських організацій він не створював… Валєра і так зі шкіри лізе, щоб знайти кошти, аби виконати замовлення бійців, знайти якісний товар за найдешевшою ціною, забрати з пошти, спакувати посилки, відправити посилки. А уявляєте, скільки телефонних дзвінків він отримує щодня від хлопців і їхніх рідних з проханням допомогти? У нього в телефоні тисячі фоток з посилками, кожну з яких підписує. Є море світлин з подячними мемами з передової… Практично більшість авто, які відправили на фронт, саме він шукав, купував, організовував доставку, ремонтував, фарбував, подбав про заправку. Дякувати Богові, у нього є надійні друзі — такі ж безкорисливі «помагайки», в яких громадська діяльність побудована винятково на взаємній довірі. Тому, будь ласка, давайте без вимог і звинувачень. Всім важко: і захисникам та захисницям, у яких по декілька разів за останніх сім місяців горіли особисті речі, вони отримують тяжкі поранення, на їхніх очах гинуть побратими, ракетним обстрілом нищиться техніка, не завжди адекватні командири; і рідним надзвичайно важко — через це й нерідко кидаються в крайнощі, шукаючи винних у своїй безпорадності; та й волонтерам не з медом, якщо вболівають усім серцем, стараються допомогти і словом, і ділом. Зрозумійте правильно: волонтери не скаржаться, просто іноді виснажує не стільки сама добровільна діяльність, як непорозуміння.
Проявляймо повагу один до одного. Війна — це випробування для нас усіх. Україну врятує любов. Все буде добре. З нами Бог і правда. Молімося, щоб Господь дав силу нам не зчерствіти душею. Ми переможемо! Якщо будемо триматися купи й любитимемо ближнього, як самого себе!
Наразі роботу волонтерську продовжуємо. Зараз активно виготовляємо печі-буржуйки. В кого є зайві порожні газові балони чи автомобільні диски, дайте знати: тел. 0978030710. А ще радо приймемо в сім’ю безкорисливців газозварників, котрі зможуть виготовити буржуйки для військових. Насправді нічого складного тут нема. Уже декілька десятків виготовили працівники газового господарства у Ланівцях. З автомобільних дисків міні-пічку для підрозділу земляка почали зварювати в Шушківцях.
Найближчим часом волонтерський екіпаж знову вирушить на передову. В якому напрямку — слідкуйте за повідомленнями у соцмережі. Будьмо сильними! І нехай береже Господь Україну та наших мужніх захисників і захисниць!
Наталя ГАМЕРА
