«Куди хвилі, туди й човен», — каже Богданка Барва з села Борсуки, що на Лановеччині, маючи на увазі свою волонтерську діяльність залежно від запитів військових.
Про цю неймовірну жінку та її незбориме бажання допомагати військовим я уже писала, коли торік вона першою у своїй Борсуківській громаді започаткувала виготовлення власноруч окопних свічок. Тару їй передавали волонтери з інших регіонів, вона особисто збирала бляшані баночки, картон, шукала бюджетні ціни на парафін, їй приносили віск бджолярі, вона залучала знайомих для залучення коштів через грантові проєкти. Разом з мамою, двома братами і двома своїми дітьми вони накрутили і залили воском майже 14 тисяч (!) бляшанок.
Богданка особисто возила на нову пошту ящики, відправляла посилки зі свічками на фронт, вкладаючи в кожен пакунок листи від дітей, смаколики, які їй надсилали друзі з-за кордону та інші речі першої необхідності.
Паралельно із виготовленням окопних свічок, ця енергійна жінка робила вітамінні суміші. Її баночки з фруктовими пюре знали і впізнавали чимало воїнів на передовій. Пригадую, як ми привезли такі смаколики на Херсонщину у підрозділ до свого земляка із Краснолуки Вадима Садляка, то його побратим із Миколаєва надзвичайно зрадів великій кількості вітамінного добра. Запевнив, що вже раніше таке смакував, тож дякував золотим ручкам, які готують вітамінний скарб виснаженим війною хлопцям і дівчатам.
Ще невгамовна Богданка, виконуючи запити військових, організовує збори коштів на різні важливі для них речі. Комунікуючи з однодумцями, до речі, деяких з них ніколи не бачила раніше й особисто не познайомилась і досі, вона згуртовує навколо себе волонтерів і вони обмінюються тим, що мають. Приміром, потрібні ноші для транспортування поранених — Богданка знайшла людей, які їх шили і передавали безкоштовно. Але необхідно купувати тканину, фурнітуру. Тож жінка організувала збір використаних автомобільних ременів безпеки і передала майстрам. Клопочеться, аби знайти і зібрати необхідне спорядження та амуніцію для бійців — підніме на ноги всіх навіть серед ночі, строчачи в приватні повідомлення прохання-пропозиції-питання.
Щоб зібрати кошти, шукає можливості та організовує благодійні лотереї, звертається до знайомих і незнайомих українців, котрі проживають за кордоном. Їй легко довіряють, бо бачать, що вона віддається всім серцем і душею безкорисливій діяльності на допомогу захисникам. Завжди від них отримує слова вдячності, фотозвіти, відеозаписи.
Оскільки волонтерська діяльність забирає надзвичайно багато часу, можливо, хтось подумає: «Їй, певно, більше нічим зайнятися?» Аж навпаки!
Богданка Барва — дружина військового. Її чоловік більше року у лавах ЗСУ. Переживає за нього, молиться, чекає щодня дзвінка. Нещодавно Володя був у відпустці. Але наша невтомна бджілка і в той час не припиняла волонтерити.
Я знала, де працює ця трудівниця. Але багато з тих, з ким звела її доля у період повномасштабної війни, не знали.
Якось на своїй сторінці у соцмережі Богданка запостила фото і написала:
«Ніколи не соромилась своєї роботи, а тепер тим більше. Саме завдяки їй, я можу займатися паралельно і тим, чим власне й займаюся. Мені ніколи не доводилось замислюватись над тим, щоб виїхати десь за межі країни, навіть з початком повномасштабної війни. Навпаки! Працювати тут, на своїй землі, піднімати власну економіку — це найперше, що маємо робити зараз.
Велика вдячність керівництву ПСП агрофірми «Горинь» за можливість працювати практично поряд з домівкою й отримувати вчасно гідну зарплатню. За територію фірми, уквітчану з ранньої весни до пізньої осені, за асфальтовані доріжки й родючі плодові сади. За шанобливе ставлення до кожного й привітний колектив. І як би не було важко фізично, воно того варте.
Тепер ви бачите й знаєте, де я працюю, чи то правильно буде сказати — проводжу рівно половину свого життя останні 9 років.»
У проміжках між основною роботою Богданка займається вирішенням питань допомоги військовим. Волонтерство займає решту її часу поза фермою. Живучи в селі, дозволити собі таку клопітку діяльність не так легко, бо ж і діти, городи, господарка. З цим їй допомагає мама Марія та й діти не ліниві. Але, як зізнається волонтерка, вона не особливо «париться» влаштуванням побуту, її зараз більше хвилює доля країни та наших захисників.
Ця жінка, хоч і рішуча та відважна, насправді досить ніжна і романтична, її тонка душа вміє бачити прекрасне навколо себе, тож залюбки фіксує ці миті і тішиться красою рідного краю, пише проникливі дописи. Приміром, познайомилась із маленькою волонтеркою з Лановець Златою Шумило. Ця дівчинка власноруч виготовляє гіпсові фігурки, продає їх, а виручені кошти всі до гривні передає місцевим волонтерам на потреби військових. Златка, яку підтримують її творча мама і тато, котрий днями пішов на службу в лави ЗСУ, проводить благодійні лотереї. Однією із переможниць її лотерейки була Богдана Барва. Дівчинка особисто передала своїй старшій колезі виграний подарунок. А після зустрічі з нею Богданка написала свої враження і захоплення роботою та щирістю милої маленької волонтерки:
«Все, що знала прекрасного досі про цю неймовірну дівчинку, сьогодні помножилось на безкінечність Те, що вона зайняла особливе місце в моєму розумінні ще задовго до того, як почала допомагати фінансово на потреби військових, було цілком передбачувано. Але чи могла я собі уявити, скільки радісних емоцій принесе особиста зустріч? Уявляла. Наполовину. Бо така огорнула ніжність, що навертались на очі непрохані сльози, крізь них без кінця посміхалася. Бо найперше й найбільш, що хотілося, — це обіймати цю милу дівчинку. Руками і серцем. Цілувати світлу голівоньку й маленькі рученята, які так багато зуміли зробити задля перемоги. Коли бачиш цю щиру посмішку, втілення дитячої безпосередності, краси і чи не янгольської святості, мимоволі дякуєш Всевишньому за Його творіння і батькам за вкладені зусилля, а вкладались вони, безумовно, лише найкращі.
Волонтери по природі своїй трохи інші від загалу. Більш співчутливі. Вразливі. Наполегливі. Не байдужі. Не в хаті скраю… Але коли волонтери — діти… То дуже трепетно. І дещо неправильно. Тому, якщо раптом станеться так, що ми… Зупинимось… Опустимо руки… Дамо собі спокій… Захочемо трохи пожити для себе… Згадаймо про Злату, про сотні маленьких дівчаток і хлопчиків, які невтомно волонтерять у різні способи. І чи не має нам стати соромно за свою бездіяльність в той час, коли тисячі маленьких рук щодня затято і вперто вкладають каміння в фундамент перемоги. Хіба то не наш прямий обов’язок ? Чого ж ми варті тоді, коли діти свідоміші нас?»
Богданка Барва — це жінка-енергетик. Якби її воля, то б, напевно, і зброю взялася виготовляти… Зрештою, вона її і взялася виготовляти… Зброю проти комарів. «Від комариків-кошмариків» — так називається спрей від укусів набридливих комах, який винахідлива волонтерка ще й оздобила власним логотипом.
«Є потреба — пробуємо зарадити. Просто взяти й купити? Спробувала. Але я не вмію так, щоб просто. Хочу спробувати знайти оптимальний варіант, дешевший, дієвіший (дуже сподіваюсь) ну і творчий…», — так коментує свою затію волонтерка. Навіть рецептом ділиться з охочими.
Щирість Богдани, доброта, співчуття, милосердя, неспокій та активність і робота на виснаження просто вражають. Вона, здається, готова землю догори дригом перелопатити, якщо це пришвидшить таку бажану для України Перемогу. Зрозуміло, що бувають розчарування в людях, бувало, що від безсилля зарадити всеукраїнській біді опускаються руки, виснаження вибиває з колії, але як би не було важко їй, ніколи не міняла красу своєї душі на мертвий холод каменю. Отак і живе. З переконанням: «Коли за нас Бог, то що нам до того, хто проти нас? Все буде Україна!» А наснаги і стимулу до подальших активностей додають небайдужі люди, які донатять на генератори і ноші, на турнікети і берці та інші потреби, з якими вона звертається, щоб виконувати прохання військових.
«Стимул — страшна сила! Я іноді себе боюся», — жартує наша активістка.
Богданочко! Ти суперовий енерджайзер! Нехай навколо тебе будуть такі ж відчайдухи і добрі сердечка! Здоров’я тобі, сімейного благополуччя і якнайшвидше зустрічати з перемогою коханого та всіх захисників, для кого ти стала рятівною феєю!
Наталя ГАМЕРА
