Осінь традиційно багата на свята – державні, професійні, релігійні, народні… Тепер, коли в нашій країні триває боротьба з московською навалою, здається, не до свят. Але життя триває, і маємо підтримувати наших захисників, вшановувати, цінувати тих, хто поруч трудиться на різних ділянках, забезпечуючи життєдіяльність різних сфер держави, різні потреби.
Цьогорічна пора «золотої осені» у нашому краї вмивається дощами, і в багатьох людей захмарена смутком та болем. Але можна тільки журитися й переживати, а можна, пересиливши себе, цілеспрямованими справами заповнювати день та переборювати тривогу й жахіття війни. До таких сильних духом людей належать і тимчасово переселені з окупованих територій дві Іванівни, які щодня приходять до волонтерського центру, що в Лановецькому міському Будинку культури, і разом з іншими волонтерками плетуть маскувальні сітки, які потрібні нашим захисникам в зоні бойових дій як на півдні, так і на сході України.
Віра Іванівна – з Донеччини. Війна її заставила полишити Горлівку і шукати прихистку в кількох містах Донецького краю, куди вривався ворог та змусив її виїхати на Тернопільщину. Поселилася в Ланівцях, у добрих людей, яким старається, по змозі, щось допомогти в господарстві, але зранку вирушає вже знайомим маршрутом до центру міста. В Будинку культури Віра Іванівна сьогодні – головний «спеціаліст» із розрізання матеріалів на смужки, якими жінки переплітають основи сіток. Тут спілкується, ділиться спогадами, тут, у здруженому колективі, знаходить розраду у хвилини смутку і радіє разом з усіма від приємних новин. А в неділю відвідує богослужіння у релігійній громаді християнського центру «Небеса».
Парасковія Іванівна — з Херсонщини. Свою рідну Нову Каховку, яку захопили рашисти 24 лютого, залишила разом із синами та їхніми родинами зразу після нападу. Живуть у гуртожитку, що належить профтехучилищу. Сини – будівельники, знайшли роботу, а Паша Іванівна, як її називають волонтери – найдосконаліша майстриня із виплітання основ для сіток і створення малюнків для маскування відповідно до пори року й місцевостей у різних частинах нашої країни. Вона починає цю працю однією з перших і завершує найпізніше. Разом із жінками обговорює свіжі повідомлення, що приходять з рідної Херсонщини, разом сумують і радіють. А найбільша втіха для Паші Іванівни – внучок Каміль, який зараз у Києві.
З нагоди Міжнародного дня людей поважного віку Паші Іванівні та Вірі Іванівні дружний колектив плетільниць маскувальних сіток побажав доброго здоров’я, добра і перемоги над ворогом та щасливого повернення до рідних міст, коли вже буде така можливість. А поки що всі разом й надалі спільною працею будемо наближати перемогу.
Марія РОМАНЧУК
