Знов ялинка засяяла в хаті,
Дід Мороз із звичайної вати
Поруч з нею, як завжди, стояв,
Стіл накритий стареньких чекав.
У вікно він все пильно дивився.
Люд надворі уже веселився,
Всюди радості сміх і вогні.
«Наша юність згадалась мені, –
Тихо мовив старенький дружині. –
Розгубили ми друзів вже нині.
Пам'ятаєш, колись як гуляли,
Із гармошкою друзів вітали?
Ти в простенькій кофтині прийшла…»
«В тебе ж біла сорочка була.
Ти, як завжди, так гарно співав».
«То для тебе, ти любиш, я знав.
І хай страв на столі не багато,
Та старалися всі ми завзято.
До сусідів уранці спішили,
Аж до сліз їх тоді насмішили».
«А тепер сидимо вже удвох,
Бо старенькі, болить усе – ох!»
«Досить, люба, нам Бога гнівити,
Будем жити, бо ж хочеться жити!
Я люблю тебе, знаєш чи ні?»
«Так, ти двічі сказав це мені.
І я теж тебе, милий, кохаю,
Всі таємні думки твої знаю».
На ялинці вогні запалали
І тут діти якраз завітали.
«Мамо, тату, зі святом всіх нас!»
«А онучок де наш, де Тарас?»
«Той хлопчисько із друзями нині,
Він пішов ще о сьомій годині,
Новорічну святкують гулянку,
Усім курсом там будуть до ранку».
За столом знов зібралась родина.
Ось дванадцята збігла година.
З Новим роком господар вітає,
Келих звично уверх підіймає.
«Я люблю тебе, – мовить дружині. –
Як уперше кажу тобі нині,
Як тоді, коли в синій кофтині
За Снігурку була ти в родині».
«І я теж тебе, милий, кохаю,
Міцно так, що аж навіть не знаю,
Як сьогодні про це розказати…»
«Ти мене поцілуй – буду знати»,
Пригорнув її міцно до себе:
«Все найкраще сьогодні – для тебе».
«Мамо, тату, де ви забарились?
У Фейсбуці вітання з'явились
Там і нам уже всім написали,
Ми частину вітань прочитали…»
А вони, обійнявшись, стоять,
Сказали, щоб їх не чекать…
«Я кохаю тебе, ти це знаєш чи ні?»
«Ти вже тричі сказав це мені,
І я теж тебе, рідний, кохаю».
«Щиро вдячний тобі. Я це знаю».
Автор: Людмила ПРОЦЮК-ЩЕРБАТЮК.
