На головну / СТАТТІ / ОСОБИСТОСТІ / Борщів’янин Феодосій Рикун – у боротьбі з тоталітарною системою

Борщів’янин Феодосій Рикун – у боротьбі з тоталітарною системою

Моя розповідь про односельчанина, непохитного патріота рідної землі, що багато сил та енергії поклав у боротьбі за розвиток демократичного руху в Україні.

Він був першим з тих, хто підняв жовто-блакитний прапор і розпочав боротьбу за право української нації на Незалежність і українську державність. Боротьба за незалежність України стала часткою його життя. Була мета. Були труднощі і навіть небезпека бути позбавленим волі — тому довгий час мовчав і не розповідав про себе.

Все своє життя він залишається скромним, чуйним, товариським, готовим допомогти людині в скрутну хвилину, щедрий, поміркований. Любить поезію, народні пісні, пише вірші, меценат. Активний учасник фольклорно-етнографічного ансамблю «Борщовецькі молодички» та церковного хору, активний житель села, якому небайдуже, як житиме Україна завтра. Такий він — Феодосій Микитович Рикун.

Народився в с.Борщівка у селянській сім’ї. Тут була завжди любов до України. Мати, Рикун Ольга Андріївна, піклувалась встановленням пам’ятника бійцеві УНР, петлюрівцю Петруку Андрію, який прохороненийна старому кладовищі села. З любов’ю кожного року перед Великоднем прибирала могилу, вивішувала вінок та вишитий рушник. Рідний дядько, Левенець Микола, був у лавах УПА і загинув за незалежність України. Брат Володимир під впливом Феодосія першим підняв жовто-блакитний прапор над приміщенням сільської ради у Борщівці.

Закінчивши середню школу, Феодосій вступив до Вінницького політехнічного інституту. Оволодів професією інженера і тривалий час працював за спеціальністю на Бурштинській ТЕС.

Ніхто в Борщівці й не здогадувався, що він став на шлях боротьби з тоталітарною системою ще далекого 1988 року. Це було досить небезпечно. Та й пізніше, у 90-х роках, було складно, коли на придушення демократичного руху з навколишніх міст і сіл збирали комуністів на антимітинги від комуністичної партії. Вони робили провокації, гнули і ламали жовто-блакитні прапори та інші символи України, розгонили мітингуючих. Багато людей спостерігали перші мітинги тільки через вікна своїх квартир, а деякі, зупиняючись на тротуарах, з подивом очима супроводжували колону. Боялися, щоб не втратити роботу, відповідний статус і вичікували, чим все закінчиться.

Він не боявся, а був на мітингах в Івано-Франківську, Бурштині, Коломиї, Львові, Тернополі і навіть в Ланівцях. Я впізнала його в колоні мітингуючих, підійшла і запитала: «Чи не боїшся ти? Ти ж можеш втратити роботу?» Він з болем в очах відповів: «Я і так держусь на волосині, бо багато роз’їжджаю по Україні. Але ж хтось повинен це робити!”. 7 липня 1988 року створюється правозахисна організація, яка не мала досі аналогу в жодній з поневолених республік імперії — Українська Гельсинська спілка. Вона спрямовувала боротьбу українського визвольного руху за свободу і незалежність держави. Засновниками її були В’ячеслав Чорновіл та Михайло Горинь. Всюди в Україні почали створюватись осередки УГС. Один з них — у селищі енергетиків Бурштині влітку 1988 року, де працював Феодосій Микитович.

Завдяки потужній електростанції, селище стає відомим далеко за межами України, особливо у наших західних сусідів, яким ТЕС постачала електроенергію. В Бурштині проходять міжнародні симпозіуми, наради, часто навідуються закордонні делегації. Спілкування з людьми більш розкутими, свободолюбивими залишало щоразу в свідомості великого колективу працівників електростанції позитивний відбиток — прагнення до свободи особистості, свободи слова, свободи політичної. Вплив на формування свідомості молодого інженера зробив однодумець, переконаний патріот української нації Михайло Гачинський, який теж працював на ТЕС. За ним уже давно слідкував КДБ, у його помешканні влаштовували обшуки, арештовували для допиту, вилучали десидентську літературу, яку він розповсюджував між друзями і добрими людьми. В осередок УГС входили 5 чоловік: Михайло Гачинський, Мирослав Людкевич, Іван Федишин, Петро Марусик і наш Феодосій Рикун. Очолював осередок Іван Федишин. Це був перший осередок УГС на Прикарпатті. Він провів велику роботу серед робітників підприємств, підготував грунт для масової організації Руху.

2 березня 1989 року Феодосій Микитович був обраний делегатом Установчих зборів Івано-Франківської обласної філії УГС. Члени Української Гельсинської Спілки збиралися конспіративно, часто міняли помешкання, щоб не бути викритими. Як згадує Феодосій, приходили по одному-двох, розходилися різними вулицями і провулками. Адже компартійні органи, КДБ, міліція чинили проти керівників та членів УГС шалений спротив. Ганьбили по радіо, в пресі, телебаченні, виловлювали просто на вулиці, завозили далеко в ліс, поле і били, лякали, погрожували.

Неодноразово на конференціях, мітингах Феодосій зустрічався з Левком Лук’яненком, Михайлом Горенем, В’ячеславом Чорноволом, який приїжджав у Бурштин, а також проводив Установчі збори Івано-Франківської обласної філії УГС, де було близько 20 делегатів, серед яких і Феодосій.

Тут було прийняте рішення про створення обласної філії УГС з багатьма осередками, яка могла б діяти і боротися з системою тоталітаризму. Кожен член філії мав налагодити контакти і допомогти в діяльності культурно-просвітницьких товариств, що створилися у Франківську, Коломиї, Рогатині. Це товариства «Рух», «Поступ», була активна співпраця з Товариством Української мови ім.Т.Г.Шевченка. Молодий, енергійний, він повністю поринув у роботу визвольного руху. Створює і очолює товариство української мови сіл Кінашів, Залиби, Курів. Допомагає в організації мітингів, зборів, відкритті символічних могил, висипаних на честь борців, що загинули за незалежність України.

В квітні 1990 року на основі Української Гельсинської Спілки в Україні створюється перша політична партія під назвою Українська Республіканська партія. Її членом стає Феодосій Микитович і створює її осередок в с.Кінашів, де мешкає на той час з родиною. Він — делегат багатьох обласних конференцій УРП, працює і виконує партійні завдання. У 1998 році мешканці села Кінашів обрали його сільським головою.

Петро Марусик, перший голова Івано-Франківської обласної філії УГС (1988-1990 р.р.) та обласної організації УРП (1990-1992р.р.), написав і видав книгу «А ми тую червону калину піднімемо…». Герої книги — прості люди, українські патріоти, що боролися за створення української незалежної держави. Серед них — наш земляк, борщів`янин Рикун Феодосій Микитович. Ми повинні знати і гідно шанувати своїх земляків — борців за незалежність України.

Лідія КОЗАК,
завідуюча бібліотеки с.Борщівка.

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

Як пролісок навесні, вона – перша

  Не знали, не відчували дружина Антоніна, діти Ольга, Марія, Ганна і Зіна, що проводжали …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *