На головну / СТАТТІ / ІСТОРІЯ ТА ЧАС / ВІДКРИТТЯ ІСТОРІЇ КОНЦТАБОРУ В БЕРЕЗІ КАРТУЗЬКІЙ

ВІДКРИТТЯ ІСТОРІЇ КОНЦТАБОРУ В БЕРЕЗІ КАРТУЗЬКІЙ

  Приємно, що серед круговерті й клопотів повсякденного життя частина ланівчан та й жителів району змогли віднайти час і бажання, щоб завітати на презентацію книги «Нариси історії Береза-Картуського концтабору» (липень 1934-1939). Ця подія відбулася минулої неділі в Культурному центрі Єловицьких за участю обох авторів дослідження.

  Олександр Львович Ільїн – доцент кафедри вищої математики Поліського державного університету (м.Пінськ, Білорусь), історик-краєзнавець, автор 230 історичних наукових праць, що друкувалися в українських, білоруських, польських і російських журналах, досліджує історію й культуру України та Білорусі, білорусько-українські зв’язки, народження національних    української та білоруської ідей, працює над створенням об’єктивної історії Берестейсько-Пінського Полісся, є головним редактором журналу «Історична Брама: історія і культура Полісся».

  Петро Євстахійович Мазур – директор Кременецького медичного коледжу імені Арсена Річинського, кандидат медичних наук, доктор філософії в галузі медицини, відмінник освіти України, почесний науковий співробітник відділення релігієзнавства інституту філософії імені Г.С.Сковороди Національної Академії наук України, почесний професор Тернопільського національного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського. Автор 217 наукових робіт з медицини, освіти та історії.

  Історія співпраці авторів цього унікального видання розпочалася ще в кінці 90-х років минулого століття, коли в Кременецькому медичному коледжі імені Арсе-на Річинського (а на той час – медичному училищі) вперше проводилися читання про жит-тєвий шлях Арсена Васильовича. Доля цієї мужньої люди-     ни була щедрою на суворі випробування. Серед найважчих – ув’язнення в 1935 році польською владою до Береза-Картузького концентраційного табору. І ось на ці Річинські читання приїхав Олександр Ільїн, привізши з собою серед інших документів про концтабір і декілька особових справ в’язнів Берези. Так зародився дослідницький проект, підсумком якого стало видання книги «За тебе, Україно…». Ця праця у співавторстві Олександра Ільїна, Петра Мазура, Арсена Гудими й Сергія Шандрука побачила світ у 2010 році, а до 2014 року була доповнена новими документами і перевидана вдруге. Її основу склали матеріали особових справ 228 в’язнів Береза-Картузького концтабору періоду 1934 – початку 1936 років. Крім того, автори детально аналізують передумови та історію його створення, розповідають про жорстокий табірний режим, нелюдські побутові умови.

  Книга «Нариси історії Береза-Картуського концтабору» (липень 1934-1939) охоплює весь період існування табору.

  Порядки Берези, зі спогадів колишніх її в’язнів, були жорсткі. Автори вдаються до історичного екскурсу. Вони занурюються в події 20-х років, коли уряд Другої Речі Посполитої почав планомірне знищення всього українського: відбулося закриття укра-їнських шкіл, церков, громадських органі-зацій; у всіх урядових установах вилучено з вжитку українську мову. Природно, що українці вдалися до масових протестів, на що польська сторона відповіла ще масові-шою акцією пацифікації. Щоб привернути увагу світової спільноти до цього геноциду українців, бойовик ОУН Микола Лемик вчиняє замах на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. У відповідь на смерть урядовця, президент Польщі підписує указ про створення концтабору для опонентів правлячого режиму, в першу чергу  українців.

  Табір розташували в місті Береза Картузька (тепер місто Брестської області, що свою назву отримало в спадок від монастиря ордену картузіан, що 1645 р. розпочав тут свою діяльність), на території сучасної Білорусі. Він був обнесений шестиметровою огорожею з колючого дроту, а також огорожею з високою напругою. Територію охороняли близько 200 поліцаїв з вівчарками. Тобто шанси для втечі з цього пекла рівнялися нулю.

  В’язнів Берези позбавили власної волі, будь-які дії можна було чинити лише з дозволу адміністрації чи охорони. Причому, всі приписи «Регуляміну» – розпорядку дня ув’язнених – потрібно було виконувати «радо, весело й швидко». Шановний читачу, можеш уявити собі задоволених і веселих в’язнів концтабору? Я – ні! А як могли бути швидкими і вправними люди, які протягом тривалого часу систематично недоїдали, проживали в антисанітарних умовах, терпіли побої та фізичні знущання? Ув’язнені не мали права ні вдень, ні вночі спілкуватися між собою. Тільки повне мовчання. Тільки цілковита покора. Навіть лицемірно заборонялося вживати термін «в’язень», що автоматично позбавляло нещасних і тих небагатьох прав, якими користувалися в’язні інших тюрем.

  Про ці жахи рукотворного пекла на землі присутні на презентації дізналися з фрагментів фільму канадського режисера Юрія Лугового, де звучали спогади колишніх в’язнів і їхніх близьких родичів.

  У своїй розповіді Петро Мазур зауважував, що головною метою ув’язнення в Березі було не фізичне знищення, а морально-психологічний злам противників польського режиму (в першу чергу членів ОУН, просвітян, українських священиків), щоб вони надалі не могли протистояти державній владі. Вже в перший рік існування табору його в’язнями стали такі відомі у майбутньому особистості як Роман Базилевич – інженер, конструктор мостів; Роман Бжеський – професор, історик, літературознавець та художник; Тарас Боровець – отаман «Тарас Бульба», засновник «Поліської Січі»; Ростислав Волошин – член Проводу ОУН та УГВ; Олекса Гасин – «Лицар», шеф штабу УПА; Володимир Горбовий – адвокат, захисник Степана Бандери на судовому процесі; Омелян Грабець – «Батько», командир ВО УПА-Південь; Дмитро Грицай – генерал УПА, шеф штабу УПА; Іван Климів – «Легенда», крайовий провідник ОУН; Богдан Кравців – перший крайовий провідник ОУН, відомий поет і журналіст; Ярослав Старух – крайовий провідник ОУН, Лицар Золотого Хреста Заслуги; Роман Шухевич – «Тарас Чупринка», генерал-хорунжий УПА; Володимир Янів – ректор Українського вільного університету, голова НТШ у Європі.

  Олександр Ільїн, який мав більше можливостей для безпосередньої роботи в Державному архіві Брестської області, ознайомив присутніх з багатьма документами, що висвітлюють як передумови створення табору, так і подальший розвиток подій.

  У перші роки функціонування концтабору його в’язнями були приблизно 250-300 осіб, а до моменту закриття ця цифра сягнула 10 тисяч. Причому від 200 до 400 ув’язнених померли внаслідок тортур, недоїдання, антисанітарії та відсутності повноцінної медичної допомоги.

  В’язнями концентраційного табору в Березі Картузькій були й уродженці Лановеччини. У книзі є нариси про Павла Біласюка родом з с.Іванківці, студента Гданської політехніки, інженера, який перебував у таборі з лютого 1935 року до квітня 1936 року. Священик з с.Лопушне Семен Гаюк про свої поневіряння в таборі написав книгу спогадів «Від церковного престола до Берези за дроти». У ній він розповідає не тільки про себе, але й згадує багато імен інших невільників. У тому числі імена земляків Юрія Горошка та Арсена Бабовала. Особливу цінність має згадка про Арсена Бабовала. Тому що особових справ в’язнів табору за вересень 1939 року немає, табірна адміністрація не встигла їх оформити. І це свідчення Семена Гаюка – єдиний відомий на сьогоднішній день доказ перебування уродженця с.Лопушне Арсена Бабовала (члена ОУН, слухача Українського Вільного Університету в Празі, а згодом районового провідника пропаганди на псевдо «Климко», «Лісовий») в концтаборі Берези.

  Важко було сину вчителя з с.Передмірка Юрія Горошка Володимиру слухати ці розповіді і вкотре пригадувати табірні поневі-ряння свого батька. Спогади самого Юрія Автономовича «Як зі мною прощалася панська Польща» включено в книгу.

  Авторам книги «Нариси історії Береза-Картуського концтабору» довелося виконати титанічну роботу. Вони розібрали й систематизували гору архівних документів: на різних мовах (українська, польська, російська), часто неповних, пошкоджених, написаних не завжди розбірливим почерком і не завжди з дотриманням правил правопису. У книзі ці документи стали доступними для широкого загалу читачів як України, так і зарубіжжя. Завдяки цьому ми можемо відкрити для себе нові сторінки історії нашого народу і нашої країни.

Автор: Любов ЦАЛИК,

член ГО “Лановецький Меморіал”.

Перевірте також

Аграрію Володимиру Мартинюку – 55! Вітаємо!

  12 вересня зустрічає своє 55-річчя добрий господарник, вимогливий, але справедливий керівник, відповідальний аграрій, директор …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *