Подружжя пенсіонерів Ігоря і Ніни Надрічних з Тернополя облаштували у Верещаках справжній виноградний рай, де плекають більше 50 сортів аграрної диковинки, із задоволенням пригощають осяйними ягодами друзів, яких у сезон приїздить ой як багато. Сам господар говорить, що це не просто хобі, а фанатизм, свого роду хвороба, якою хворіє уже більше п’яти років. Виноградарство захопило його настільки, що вже й годі зупинитися…
Щорічно Ігор Олександрович поповнює своє царство новими сортами, експериментує щодо догляду за ним і дуже тішиться, споглядаючи за плодами своєї діяльності – соковитими гронами винограду, що всіма барвами веселки виграють на сонці. З величезним задоволенням доглядає за лозою, зовсім не втомлюється, а ще з більшою радістю пригощає смачненьким своїх дітей, онуків, знайомих. Часто-густо друзі дивуються, що така теплолюбна рослина дає високі врожаї на Лановеччині, у нерідному для неї помірному кліматі. Виноградар зізнається, й самому важко розгадати цю таємницю, але в одному впевнений на всі сто відсотків: треба мати велику любов до цієї справи, бажання, терпіння, вкладати чимало сил, дотримувати порад маститих виноградарів, виконувати все правильно, своєчасно і ретельно, тоді й результат не забариться. Щороку дачники збирають декілька сотень кілограмів плодів, що незвичайно красиві, великі та за смаковими якостями не поступаються кримським чи одеським. Куди діває таку силу-силенну винограду? Роблять вино різних видів, досхочу смакують плодами і пригощають гостей. Подружжя наголошує, що вони не бізнесмени. Хіба залишиться декілька ящиків, тоді вивозять на базар у сусідні села. Можна було б і непогано заробити, адже грона винограду «розлітаються» буквально за лічені хвилини, бо хто ж відмовиться від такої смакоти?
Пенсіонери з Тернополя з радістю проводять своєрідну екскурсію виноградником, діляться секретами успіху і готові допомогти кожному, хто вирішить спробувати себе у цій справі.
Ігор і Ніна познайомилися в потязі Львів – Москва, коли працювали провідниками.
– Як це давно було, вже майже 40 років пройшло з часу, як побралися, – усміхається добродій Ігор. – Довелося не один пуд солі з’їсти, але завжди шукали позитивні емоції, раділи щасливим хвилинам, ростили дітей, ставили їх на ноги, ось так і час пролетів. Потрібно було працювати і заробляти на життя, про свої захоплення навіть і не думалось, було не до того…
Надрічні – сім’я багатодітна. У них троє синів, вже підростає четверо онуків.
– Всі хлопчики, «бантиків» Господь не послав. А так би хотілось маленької щебетушки, – говорить господиня…
Вони – родина залізничників. Працювали на тернопільській залізниці: пан Ігор пройшов шлях від провідника – до ревізора руху у відділі перевезення, пані Ніна майже тридцять років була оператором сортувальної гірки. Продовжують династію залізничників сини – старший працює в Тернопільській дирекції залізничних перевезень, середній – машиністом. Наймолодший син вирішив порушити сімейні традиції, працює менеджером на мебельній фабриці.
Мої співрозмовники народилися в селі. Вона – у Верещаках, він – на Монастирищині. Відколи одружилися, живуть у Тернополі. Поки працювали, ставили дітей на ноги, було добре, а як вийшли на заслужений відпочинок – стало важко у двокімнатній квартирі, нічим було зайнятися. Взимку жінка працює у газетному кіоску, а чоловік їде на заробітки до Польщі. Пенсії не високі, тож потрібно якось крутитись, а ще хочеться дітям допомогти… Влітку більше часу проводять у Верещаках. Тут дихається на повні груди і вони почувають себе прекрасно.
Цікавлюся, чому саме виноградарством почали займатися? Відповідь проста: «Вирішили на власному досвіді перевірити, чи можливо виростити елітні сорти осяйних ягід у непристосованому для них кліматі. Виявляється, що можна, та ще й які»…
Ігор Ярославович залюбки проводить екскурсію виноградником. Про кожен сорт розповідає з трепетом і любов’ю. Починав із технічних сортів, а п’ять років тому досвідчений виноградар із Запоріжжя вислав йому двадцять сортів столового винограду. Щороку І.Надрічний докуповує нові сорти. Сьогодні їх уже більше 50. Загалом, на винограднику достигає 20 сортів синього винограду, 17 – рожевого, 16 – білого, що займають десять рядів. Серед них є чотири сорти технічної ягоди, з якої господарі роблять вино (біле і рубінове). Також мають декілька киш-мишських сортів. З них виходять смачні родзинки. Гордістю виноградарів є такі сорти, як «Преображення», «Аркадія», «Кудрянка», «Тимур», «Довгожданний», Суперекстра», «Восторг», які дають хороший врожай. Наприклад, деякі грона важать і більше 2 кг, а у висоту – до 40 см. Кожен сорт індивідуальний, тому важливо знати технологію його вирощування.
– Роботи біля винограду багато, – розповідають. – Потрібно вчасно підживити, полити, обрізати, покропити від шкідників, вберегти від заморозків…
Поділилися і деякими секретами догляду за лозою. Наприклад, щоб докучливі оси не псували урожаю, вони кожну(!) грону (коли достигає) «вдягають» у пристосовані мішечки. Або: щоб виноградні грона були великі і соковиті, потрібно на одному пагоні залишати лише одну, решту – обірвати. Дотримуються й особливої технології зволоження: біля кожного саджанця на 45 см в землю закопують трубку, куди наливають мінімум відро дощової води (вона найкраще підходить для поливу). Таким чином вода потрапляє прямо під корінь. Також мульчують рослини, щоб волога затримувалася якомога довше. На зиму майже весь виноград (80%) обрізають, залишають лише ті пагони, що не плодоносили, їх обмотують мішковиною, присипають землею, аби добре перезимували. А ще – облаштували «шкулку», на якій з черенків вирощують саджанці і роздають їх друзям і знайомим.
Відстань між рядами у винограднику – 2,5 м. Частину засіває сидератами – олійною редькою чи ріпаком, а на іншій частині – грядки. Тут є все: картопля,часник, цибуля, морква, буряк, горох, плетуться огірочки, красується червоняста полуниця. Біля виноградника змайстрували теплицю, де вирощують помідори (до 150 корчів) і перець. Вже декілька років не купують цих овочів, смакують домашнім. До речі, хімічними препаратами від шкідників обробляють лозу двічі на рік: ранньою весною і восени, після збору врожаю, самі грона не обприскують.
Також вирощують й інші фруктові дерева і кущі. Мають три сорти персиків, 2 сорти черешні, 8 – малини, декілька видів порічок, смородини, агрусу, йошти, яблунь, груш, абрикосів, вибагливої буровки. Словом, на десяти сотих чудо-саду родини Надрічних є все, чого тільки душа забажає… Встигай лише збирати і заготовляти на зиму.
У вільний час Ігор Ярославович любить майструвати. Зробив дерев’яну бесідку, гойдалку, літній душ, коптильню. Ще має безліч планів і задумів, до реалізації яких не доходять руки. Але є бажання – не забариться й результат.
Помічницею для завзятого господаря є дружина. Вони все роблять разом. І хоч жінка не зовсім поділяє таке фанатичне захоплення своєї половинки, однак завжди поряд, у всьому допомагає. До речі, вона є першим дегустатором сонячних ягід. Для цього має спеціальні манікюрні ножички, якими відрізає по декілька бубок кожного сорту винограду й виставляє свою справедливу оцінку.
Для пані Ніни справжньою розрадою є її квітник. Дуже любить квіти, причому різні, адже кожна по-своєму гарна і неповторна. Чим більше квітів, тим веселіше на душі у неї. На подвір’ї у Надрічних наче квіткова оранжерея: декілька сортів троянд, лілій, лілейних, ромашки, маки, хости, хризантеми, всіх годі й перезвати. А які аромати витають у повітрі – словами не передати. Можна годинами сидіти і вдихати їх. Зізнається, любить квіти ще змалку. У тернопільській квартирі всі підвіконники були заставлені вазонами, а біля рідної сільської хати красуються квітники.
У свої 61 подружжя Надрічних ще має безліч сил та енергії для втілення задуманого. Їхні очі випромінюють тепло, а непідроблена щирість і гостинність надовго залишають хороший спогад у серцях тих, хто з ними знайомий.
Олеся МЕЛЬНИЧУК.
Фото автора.
