На головну / СТАТТІ / ІСТОРІЯ ТА ЧАС / Вірш присвячено всім примусово переселеним у 1944-1947 роках

Вірш присвячено всім примусово переселеним у 1944-1947 роках

Роки ідуть…Та час не гоїть рани,

І те, що так боліло, досі ще ятрить,

Страшні історії тумани

Дощами спогадів не змить.

І серце крається, згадавши,

Село своє і рідний дім,

Удару болючого завдавши,

Життя змінилося назавжди їм.

За що жорстоко так карали?

Чому лишали рідне все?

Чому люди спокою не знали?

За що життя таке лихе?

Моє дитинство там лишилось,

І рано посивіли батьки,

Від домівки рідної нічого не зосталось,

Та пам’ять ви не змиєте, роки.

Я буду вічно пам’ятати

Свою маленьку дерев’яну хату,

У снах я можу біля груші постояти,

Яку садив ще ти, мій рідний тату.

Закривши очі, з сестрами пограюсь,

До мами тихо пригорнусь,

І з братом піду я до річки та скупаюсь,

До стін рідненьких притулюсь.

Роки ідуть…Та пам’ять ще живе,

Її зітерти ви не в силі вже.

Й закривши очі, хоч на мить,

Душа моя до хати рідної летить.

Автор: Катерина НЕГОДА,

учениця школи.

Перевірте також

Лине мелодія одинокого корнета

“Є щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант — це українці”. (П.Чайковський). У далекі …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *