ГОРДІЄВЕ КОХАННЯ

  Хлопець ріс кволим і навіть у тріскучий мороз обличчя було бліде. Виділялись хіба що виразні, небесного відтінку очі, які навіть у веселій юрбі дітлахів сумували. Ще з підліткових літ Гордій намагався бути ближче до сусідської дівчини Дарини, або, як він для себе називав, Даруні. Підлітки, підмітивши його вподобання, кепкували, підсміювались, це болюче й образливо лягало важким каменем на юному серці закоханого .

  За роками незчулися, як став парубком, а Даруня – справжньою красунею, щебетливу, непосидючою. Гордій не змінився, а залишився таким же мовчазним, як у підлітковому віці, але не мінялося його потаємне почуття до Дарини. Воно не давало спокою ні вдень, ні вночі: не “клеїлась” робота по господарству, за що не раз від батьків чув осудливі нарікання, а в снах, неспокійних, короткочасних, настирливо поставало обличчя коханої дівчини, яка, докірливо хитаючи своєю русявою голівкою, мовила: «Не ходи за мною, не йди». Зустрічаючи Даруню, намагався щось запитати, запропонувати зустрітися, як це роблять його однолітки, але завжди слова застрягали в горлі, пересихало в роті і збентежений, кивнувши привітання, йшов далі. Врешті, відважившись, темної ночі заніс букет її улюблених квітів – ірисів – до подвір’я хати і поклав на хвіртку. Він не здогадувався, що його ровесник Андрій теж закохався у Даруню і вона вважала, що це його витівки. Так тривало все літо, аж поки у Гордія сяйнула думка: «А може Даруня думає, що це Андрієві квіти». Та недовго. Я доведу їй, що тільки я кохаю, що це мої квіти.

  Насмілившись, Гордій рішуче рушив через свій та сусідський городи, заплутуючись в гудинні гарбузів, спотикаючись за голівки капусти, до ще освітлених вікон Даруниної хати. Відчувши підозрілий шум, собака на подвір’ї залементував. Рипнули двері і почувся сердитий голос батька дівчини: «Це ж кого нечиста сила носить в таку пору?!» Знову з нічим пішов додому.

  Гордій, як примара, підходив навшпиньки, щоб не чув собака, до освітленого вікна сусідньої хати і милувався, як Даруня вправно виймає баняк з печі для вечері, як посміхається своїми губами-пелюстками або розчісує розкішне русяве волосся. Все йому до вподоби, миле. Такі «вечорниці» продовжувались до пізньої осені, початку морозних вітрів, появи снігових кучугур. Він стояв, милуючись її вродливим обличчям, вправними рухами. Звеселілий, збуджений, повертався додому, а потім довго перевертався у ліжку, картаючи себе за несміливість, перебираючи в думках свою поведінку…

  З приходом «м’ясниць», коли по селах гуляли весілля, до Гордія прийшли хлопці і чи то співчутливо, чи зловтішно повідомили, що Андрій сватає Даруню і навіть батьки молодих домовились про дату весілля. Звістка болюче зачепила його серце, затуманила розум. Весільної ночі, хоч був запрошений сватом, Гордій лежав у ліжку, накривши голову подушками, щоб не чути веселого переливу музик, захмелілого співу гостей…

  Минали роки. Даруня народила дівчинку, а через кілька місяців її чоловіка мобілізували на війну. Звідти через півроку прийшла похоронка. Зажевріла надія у хлопця, навіть десь у закутках душі теплилась радість, що його Даруня, врешті, стала самотньою, але вчасно схаменувся, дорікнувши собі, мовляв, чи не соромно?

Це ж великий гріх. Набравшись відваги і знайшовши привід, Гордій заходив кілька разів до Дарунчиної оселі, але завжди щось заважало мовити одне слово, яке не давало спокою і солодким, трепетним, незвіданим хвилюванням тривожило всі ці роки молоде серце та душу. Згодом, розчарований, він найнявся в сусіднє село робітником. Не ходив на хлопчачі гулянки, не звертав увагу на дівчат. Чи ж здогадувалась про Гордієве кохання Даруня? Напевно, так, бо кількома словами згадала його, коли прийшла старість. Не дожив до глибокої старості Гордій – захворівши, помер. Кажуть, чи випадково, чи знаково – в ту ж пору, тільки через багато років, померла Даруня.

Автор: Григорій ВОЛЯНЮК

с.Борсуки

Перевірте також

Північна зірка

  Назар повільно розплющив очі. Яскраві промені сонця, пробившись крізь соснове гілля, доторкнулися до обличчя. …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *