Головні новини
На головну / СТАТТІ / ОСОБИСТОСТІ / ЗАМІСТЬ КВІТІВ: РІЧНИЦЯ ПАМ’ЯТІ ФЕОДОСІЯ ПРИЙМАКА

ЗАМІСТЬ КВІТІВ: РІЧНИЦЯ ПАМ’ЯТІ ФЕОДОСІЯ ПРИЙМАКА

  В кінці лютого минає рік, як відійшов у вічність Феодосій Якович Приймак. Це людина неординарна, бо щоб обійняти тоді в своєму селі настільки відповідальну посаду і бути на ній досить довго й успішно — треба бути сміливим і відважним, вмотивованим реально. Зі всіма, з ким йому доводилось стикатись, жив в унісон, на тій самій частоті і хвилі, в тому ж періоді і часі. У нього завжди була тема для розмови з кожним, хто траплявся  на дорозі. Тут, у Москалівці, його коріння, всі його знайомі і рідні, тут він хотів створити “райський куточок” і був одержимий цією ідеєю (хоч ніколи не озвучував своїх планів).

  Справді, в роки його господарювання (1977-1994 рр.) люди з Москалівки і Плиски були багаті і щасливі, активно будувались, купляли цінні речі. Поряд з тим, що будувались житлові будинки та колгоспні споруди, з’явились фундаментальні будови: ФАП — один (якщо не перший) з перших в області, зубопротезний кабінет, профілакторій, якому міг позаздрити подібного типу медзаклад, стадіони з роздягальнями. Добудувався і почав діяти заморжений надовго будинок культури. Успішно працював хоровий колектив, яким керував не менш енергійний, фанат своєї справи Данило Бойчук (на жаль, уже покійний). Закупили костюми для хору, інструменти для оркестру. Крім того, побудували приміщення, де розмістили адміністративні та торгові точки, котельні.

  Всі, хто жив у ті роки в селі, пам’ятають завалені зерном високоврожайних і сортових пшениць та ячменів колгоспний двір і всі прилеглі асфальтовані дороги, великі череди чорно- і червонорябих ситих корів, чисельні стада молодняка, биків-семинталів, коней, свиней; млин, переповнені склади, велику кількість грунтообробної та зернозбиральної техніки, автомашин. Задля цікавості можна перегорнути підшивку районної газети — майже всі зведення щодо сільськогосподарських робіт і надоїв молока очолював колгосп “Заповіт Ілліча” (потім — “Збруч”). Приблизно така ж картина була і з цукровими буряками. Високоврожайні сорти вимагали доброякісного обробітку грунту, добрив, оперативності і високої продуктивності праці протягом усього вегетаційного періоду. Успіх забезпечували трударі під умілим керівництвом голови колгоспу. Звідси — й чисельні нагороди людям та висока відзнака Ф.Я.Приймаку — заслужений працівник сільського господарства.

  А благоустрій… Село Москалівка за Ф.Я.Приймака визнали зразковим. І він цим гордився.

  Давно вже немає слідів того затишку, краси й акуратності навіть на центральних вулицях… Але згадати варто, що роботи з благоустрою виконувала техніка з колишньої ПМК, обмостки до всіх огорож, їх монтування, спорядження виконували гуцули (згідно договорів), колгосп і сільська рада закупляли і бордюри, і асфальт для тротуарів, однакову фарбу. Відтак вулиця мала досить пристойний вигляд: білі бордюри, квіти на клумбах все літо аж до пізньої осені, кожен господар біля своєї домівки періодично підбілював і прибирав. Це не були дрібниці, за цим стояла праця людей і, звісно, дбайливість керівника.

  Всі моменти свого життя, а особливо цього періоду, Феодосій Якович пам’ятав, хоч були такі, про які згадувати було б не варто. Скажімо, ідея “райського куточка” нівелювалась, в його очах вона набрала іншого відтінку. В моїх — також. Я пережила разом з ним усі ці 17 років, знаю і пам’ятаю (як і покійний) ціну кожного центнера зернових, кожної літри молока, знаю, що це означало для нього, для людей. Знаю і не можу зрозу-міти, чому сталося те, що сталося? Яворівський якось висловився: “Що ж ми за народ такий?!”

  Мій чоловік був людиною не заздрісною, з амбіціями здорового конкурента, з органічним нетерпінням зла, непідкупною тягою до добра. Зі своєї роботи він пішов достойно, з чистою перед собою і перед громадою совістю. Ворогів не мав, а були такі, які елементарно заздрили всім і кожному. Тож зуміли зробити так, що багатий колгосп пішов у небуття, навіть сліду від нього не залишилось…

  А життя йде, час — непідкупний, він — і невблаганний, нові форми, інший зміст, специфічні нестандартні методи, непередбачувані, зовсім непрораховувані результати, і життя — як постріл, хоч і 77. Але прожитих років забагато не буває, однак й це — немало та недаремно.

  Другого лютого 2019 р. ми з чоловіком святкували золотий ювілей подружнього життя і його 77-річчя. Разом виховали дочок, маємо гарних зятів, розумних внучат, які вже дорослі. Ними горджуся і пишаюся. Приношу велику подяку

Господу Богу за відпущений нам час, який використали, думаю, правильно, адже людина приходить в цей світ з двома місіями: продовжити життя і не творити зла. Ми  виконали це.

Олена ПРИЙМАК.

с.Москалівка.

Перевірте також

Ольга Філюк: «Я люблю своє село і хочу, щоб воно процвітало…»

  Кожне село Лановеччини має своїх видатних людей, які зробили та роблять досі багато чого …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.