Така незнана, горда і чарівна,
В короні веселковій, мов царівна,
В фаті із хмар, що міняться грайливо,
Безмежна і тендітна — справжнє диво.
У місячнім серпанку, срібних росах,
З квітковим розмаїттям в травах-косах,
Мов синій птах в смарагдовім тумані,
У зорянім пливеш ти океані.
По срібній стежці сонце покотилось,
У Всесвіті перлиною згубилось…
Та б’ється синє серце в синіх грудях,
Шукаючи добра іскринку в людях.
Майнула думка — я попрошу в Бога,
Щоб наша не закінчилась дорога.
Автор: Зінаїда ЯЦЮК.
с.Передмірка.
