Головні новини
На головну / СТАТТІ / ІСТОРІЯ ТА ЧАС / КАРПО З ГРЕЩУНОВОГО КУТКА

КАРПО З ГРЕЩУНОВОГО КУТКА

Фотографія висіла на стіні так, що з порога впадала у вічі. З неї четверо військових пильно, мов вартові, з армійською строгістю дивились у майбутнє. Один у папасі, що є ознакою молодшого офіцерського складу, з короткими вусами, молодим обличчям, поважно сидить, а поруч стоять, очевидно, підлеглі. Якось не втримавшись, родич вийняв з рамки світлину, а на звороті чітким, каліграфічним почерком було написано: “Дорогим родичам на добру пам’ять від сина Карпа Партики з діючої армії. 3 листопада 1914 року”. Не знав, не відчував тоді молодий усміхнений юнак, що лише серед армійських бранців почуватиметься вільно, невимушено…

Народився Карпо Севастянович у 1890 році в Мокрини з роду Загурських, яка незадовго втратила через хворобу чоловіка і вдруге вийшла заміж за Ульяна Волянюка на кутку Грещунових. Народила від нього двох синів — Феодосія та Антона. Найстарший, син від першого чоловіка, Карпо з раннього дитинства почувався стороннім у сім’ї, бо це була інша гілка роду. Тому хлопець завжди був похмурий, малоговіркий, відчужений. Напевно, дещо передалося і від матері — з родини військовослужбовця Гордія Загурського, племінника Олександра, вчителя польської мови місцевої школи. Він, втративши в середньому віці дружину, відлюдькувато проживав у хаті, навпіл поділеній із сестрою Надею, мало спілкувався не тільки з нею, а й із сусідами. Днями сидів у своєму великому садку, не даючи можливості дітворі покуштувати смачнющі “сипарі”, грушки-гнилички чи сливи-венгерки.

Мокрина, на той час освічена жінка, зробила все можливе, щоб сини закінчили місцеву школу. Крім того, вони займалися самоосвітою з матір’ю, тому були грамотними, розумними чоловіками.

На службі в царській армії Карпо зустрів Першу світову війну, дослужився до унтер-офіцера і живий, без поранень повернувся в рідні Борсуки. А вдома чекала на нього вдруге овдовіла мати. Залишившись з двома дітьми на руках, не давала ради в господарці, тому чекала старшого сина, щоб взяв на себе ці обов’язки.

За панування Польщі сім’я не мала багато поля і жила підробітками в заможних селян. Антін вивчився на курсах і став мельником, а Карпо, обравши ділянку торфовища на Заболотті, заготовляв торф для палива в хаті, а також на продаж. Таким чином заробляв хоч якийсь гріш для сім’ї, бо вже був одружений, привів матері невістку — спокійну, працьовиту Параню. У скорім часі одружився Феодосій з Марією із Бодаків, а пізніше — Антін з місцевою дівчиною Горпиною, яка була з родів Бондаруків та Гривасів.

Мокрина поділила хату на три частини. Коли появились діти у молодших братів, хата перетворилася у “дідову рукавичку”. Карпо й Параня не мали дітей і це ставало причиною сварок, звинувачень. Утіхою для них були діти братів. Мокрина на старості літ, вивчивши характери невісток, забажала прихилитися до наймолодшої — Горпини, яка доглянула її до вічного спочинку (померла у 72 роки). Перед смертю заповіла синам жити дружно, допомагати один одному.

Параня часто хворіла і Карпові доводилося самому всюди встигати у господарстві. Їхнє подружнє життя не було тривалим, тож він сумував після її раннього відходу в інший світ. Тоді був ще самотинішим.

А роки приносили в родину все нові й нові зміни. Коли у 1944 році загинув на фронті Феодосій, Марія з двома дітьми перебралася в новозбудовану хатину, що їй допоміг звести брат Семен. Услід за нею збудував будинок Антін. Колись гамірна, наповнена дитячим щебетом, перепалками невісток хата стала тихою, безлюдною. Карпо, роками прагнучи спокою, одразу не міг призвичаїтися до пустих кімнат. Довго не затримувався у приміщенні, шукав якогось заняття.

На початку 50-х років ХХ століття на нападівських землях організували Лановецьке торфопідприємство, що добувало торф на території від Нападівки до Борсуків. Для Карпа ця праця була звичною, хоч паливо діставали важким ручним способом. Сюди ринули жінки, дівчата, чоловіки з навколишніх сіл, спокусившись на “живі” рублі. Після роботи, втомлений, він займався домашніми справами: прав одяг, порався на невеличкому городі, куховарив. Залюбки рибалив. Ще з молодих літ мав безліч рибальських снастей, знав на річці ями, течії, де водилась риба. Під стріхою його хати висіла вервечка тарані, що сушилася на сонці й приваблювала любителів пива. Маючи рушницю “бельгійку”, Карпо, скільки могли носити ноги, ходив з гуртом мисливців, щоразу приносячи здобутого зайця, бо диких птахів не стріляв. Умів смачно приготувати зайчатину.

Вечорами, зручно вмостившись в кімнаті на ліжку, Карпо при гасовій лампі, а пізніше вже при електричному освітленні вчитувався у сторінки Євангелія, акуратно обгорнутого цупким папером. Маючи чудовий голос, щонеділі приходив у храм і співав басом на криласі. Тоді ніби оживав, а душа наповнювалася радістю, насолодою.

Згодом почали даватися взнаки роки, Карпо найбільше боявся залишитися важкохворим уночі. Та й вдень надійної допомоги було мало: родич Сафон, колишній директор місцевої школи Панкратій Доментович і переселенець Федько відійшли в інший світ. Він не боявся смерті. З раннього дитинства і до старості його ятрила, тривожила незагойна думка, що він у цьому світі нікому не потрібний.

Ніч, якої так боявся Карпо, таки наступила. Різкий біль, паморочення в голові відняли сон. Корчачись від болю, вимолюючи у Всевишнього, щоб забрав до себе, промучився аж до ранку. Побачив його сусідський хлопчина Іван, який випадково зайшов до оселі. Тоді зчинив галас, що аж Грещуновий куток захвилювався. Недовго пролежав у лікарні Карпо Севастянович Партика. Від невиліковної хвороби вранці зимового дня помер, проживши 74 роки. За ним не стало і його хати, її вмить розібрали родичі, а також численних рибальських та мисливських снастей. Лиш могила із залізним хрестом серед пишних пам’ятників різниться, як і життя покійника, самотністю.

Григорій ВОЛЯНЮК. с.Борсуки.

Про нас Олеся Мельничук

Перевірте також

Покликаний до боротьби за волю

  Через п’ять років після окупації Волині Річчю Посполитою, а саме 1 січня 1926 року, …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *