Головні новини
На головну / ПОДІЇ / ЛАНОВЕЧЧИНА / КРІЗЬ П’ЯТЬ ДЕСЯТИЛІТЬ МИ ЗНОВУ ПОВЕРНУЛИСЯ ДО ШКОЛИ

КРІЗЬ П’ЯТЬ ДЕСЯТИЛІТЬ МИ ЗНОВУ ПОВЕРНУЛИСЯ ДО ШКОЛИ

  Зустріч однокласників-випускників, які закінчили 50 років тому Борщівську середню школу, відбулась в середині золотого вересня.

  Червень… Випускний 1969 року… Тоді наша школа нагадувала осіннє дерево, від якого відірвалось 55 листочків, що трималися на одній шкільній гілці. А потім життєвий вітер поніс кожного із нас своєю дорогою.

  І ось знову всі ці стежки-дороги злилися в одну єдину, яка нас повернула в дитячо-юнацькі роки, привівши до храму науки, до рідної школи! Тут все як колись: дзвінко щебече дітвора, заклопотані вчителі.. Та ми вже не ті. За нами – дороги життя, такі різні і такі нелегкі…

  50 років тому від шкільного берега дитинства під вітрилами надії у далеку дорогу життя вирушили наші однокласники, молоді, мрійливі юнаки і юнки.

  50 років… Багато чи мало? Для нинішніх учнів школи – це ціла епоха, а для нас, ювілярів-випускників 1969 року, вони здаються короткою миттю. І хоч на скронях сріблиться сивина, та молодечий запал сяє в наших очах. Бо ж ми злетілись, мов лелеки, з усіх куточків України, Росії, щоб ще раз зустрітися з юністю, спогадами, друзями, шкільними роками.

  Школа… З цим словом пов’язані всі наші злети, радості і надії. У її стінах ми зростали, мужніли, пізнавали світ. Тут ми навчалися, спілкувалися, дружили, сперечалися, мріяли, дорослішали. Тут ми мудрості скарби шукали і були захищені від бід.

  Обійми, розмови, спогади і очі наповнені радістю від зустрічі, дзвінки від тих, хто в силу життєвих обставин не змогли приїхати на зустріч.

  Сивочолі “діти” – бабусі і дідусі – шукали класи, де колись сиділи за партами. Два класи “А” і “Б” – 55 випускників. Не судилося прийти на цю зустріч однокласникам, котрі рано відійшли у вічність. Їх – 18 чоловік.

  Вічно живими, енергійними, веселими, добрими залишаються в нашій пам’яті вчителі, яких, на жаль, уже немає серед нас. Зі скорботою і щемом у душі пом’янули під час панахиди у церкві тих, хто відійшов за межу життя, помолилися за здоров’я живих.

  Учителька Ярослава Дмітращук змістовно і цікаво провела екскурсію в музеї Героя Радянського Союзу Ярослава Горошка.

  З болем у серці сприйняв наш однокласник Василь Поліщук розповідь біля стендів, присвячених загиблим бійцям в АТО, а також Небесної Сотні:

  – Я хоч живу в Росії уже понад 30 років, та щирою душею і серцем разом з вами, я розділяю ваш біль у боротьбі за незалежну демократичну державу. Мені боляче, що мій народ так страждає

  Сторінку-спогад про життя кожного передавали по колу. Хтось став інженером, вчителем, медпрацівником, вихователем і, навіть, прокурором. Зібрались люди різних професій, багато із них – на заслуженому відпочинку. Хтось продовжує працювати.

  Тяжкі 90-і роки змусили шукати прихистку в інших державах. Троє наших однокласників виїхали в США і там залишилися. Хтось встиг спробувати гіркого заробітчанського хліба на чужині – в Італії, Росії, Польщі. А дехто, втративши роботу, став підприємцем.

  Феодосій Рикун поєднував роботу інженера на Бурштинській електростанції (Івано-Франківська обл.) з активною боротьбою за незалежну Україну. Він був учасником Народного Руху, членом Української республіканської партії “Собор”, членом Товариства української мови імені Т.Г.Шевченка. Сьогодні він активний учасник фольклорно-етнографічного ансамблю “Борщовецькі молодички”, співає в церковному хорі, пише свої скромні вірші і пісні. Власну пісню про Борщівку разом з Тарасом Магдичем виконав на зустрічі. Пише вірші і оповідання й учитель-пенсіонер Володимир Горошко. Чимало гуморесок є у записнику колишнього голови сільради, у минулому учителя, Павла Вавренюка, який залюбки читає їх знайомим. Микола Матвійчук – заслужений працівник прокуратури.

  Про кожного є що згадати і написати, бо осінь життя кожного – це неповторність. У всіх зросли діти, породились онуки і, навіть, правнуки. Кожен має чим гордитися і про що розповідати.

  Минають за роками роки – щасливі, радісні й сумні. Та рідна школа завжди з нами, вона у кожного в душі.

  Автор: Лідія КОЗАК,

с.Борщівка.

  Пропонуємо увазі читачів жарт-гумореску і вірш-спогад, присвячені зустрічі шкільних друзів, авторами яких є випускники Борщівської школи 1969 року.

ЖАРТ-ГУМОРЕСКА

Летять роки, летять роки

І скроні посивіли,

50 вже промайнуло

Як ми школу закінчили.

Тож в неділю, під обід,

Дружно, як ніколи,

Поз’їжджались машинами

До рідної школи.

Ярослава Григорівна

Нас зустріла радо

І провела всіх у школу

Крізь двері парадні.

Екскурсія була змістовна

І враження сильні,

Вміє Славка говорити,

Воно і не дивно.

Продовжили святкувати

В “Черемшині”, в залі,

Їли, пили, розмовляли,

Шкільні роки згадували

І моменти вдалі.

Юрович вірші читав

Про життя, про школу,

Сміх лунав довкола,

Серйозним за столом сидів

Лиш прокурор Микола.

Павло ВАВРЕНЮК.

СПОГАД

Добрий день вам, друзі,

Зустріч нас чекала,

Бо спішить, збігає

Невблаганно час.

Зважте – піввіку вже минає

Як пішли ми з школи,

Залишивши клас.

Не одного з нас добряче

Потріпав зустрічний вітер,

Не одного вдарила-кинула судьба,

Тож тримаймось кріпко,

Ще не час здаватись,

Йти по тій дорозі, що доля дала.

Тут усі дороги пройдені згадаєм,

Вернемося в юність крізь усі роки,

Сивини на скронях ми не заховаєм,

Та душею будьмо завжди молоді.

Зустрічаймось часто, друзі,

Бо спішить, збігає невблаганно час.

Зупини хвилину, віднайди стежину,

Що колись до школи щоранку нас вела.

Лідія ЧУЛІБА-КОЗАК.

Перевірте також

Селянська праця не має спочинку

  Другі жнива за своїм технологічним і виробничим процесом є набагато складнішими, ніж збирання ранніх …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *