ЛІТО

  І

Уже відгіркли чебреці,

Ярки, мов келихи з настоями,

І молоденькі вітерці

Запахли звабно звіробоями.

 

Ой звіробої вогняні,

Не відгоріть, не відцвітайте,

Убийте звіра, що в мені,

Лиш мого звіра не вбивайте!

  ІІ

Хай б’ють мене петрові батоги,

Я заслужив це миле покарання,

Душі моєї теплі береги

Ще гріють світлу річечку кохання.

 

Смакують ще гірчинки полину,

Ще хочеться ті квіти цілувати.

І літо кличе в синю далину,

Де сонцем обціловані блавати.

  ІІІ

Спасибі, літо, за духмяність трав,

За це хмільне цілюще буйноцвіття,

Спасибі, літо, що даруєш нам

На думи й мрії лагідне поліття.

 

Благословенна, радосте життя,

Що довелось прожити і радіти.

Спасибі, доле, за мої літа

Й за це погідне шістдесяте літо!

Автор: Володимир ДОВГАЛЮК.

с.Кутиски.

Перевірте також

Мить Різдва

Вечір шепче зіроньці: «Будь ласка! В небі запали своє проміння, Бо Різдвяна сходить дивна казка …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *