На головну / СТАТТІ / НА ЖИТТЄВИХ ПЕРЕХРЕСТЯХ / «Медалі ти не отримаєш»

«Медалі ти не отримаєш»

  Слова поважної вчительки влупили мене, як обухом по голові. Почув я їх дев’ятикласником Лановецької середньої школи №1. У Молоткові була тільки восьмирічна, тож на подальшу науку доводилося добиратися за десять кілометрів у райцентр, де нас, прибульців із сіл (Бережанка, Вишгородок, Іванківці та ін.), об’єднали в окремий клас — 9 «В».

  Після двох чи трьох місяців навчання вчителька російської мови та літератури «Надєжда Павловна Байда» (по-іншому, українською мовою, вона не дозволяла себе називати) після свого уроку звеліла мені йти за нею «для сєрйозного разгавора». Почувалася вона дуже впевнено, бо ж була не тільки вчителькою,  а й завучем, а чоловік належав до найвищого районного керівництва. Ставши зі мною біля крайнього в коридорі вікна, куди не підходили на перерві учні, звичним для неї наказовим тоном сповістила: «Медалі ти не получіш, не надєйса. Я знаю, што ти акончіл восьмілєтку в Молотковє на «атлічно», у нас, убєділась, тоже стараєшса, но етаго мало. Сєльськім випускнікам ми не даєм мєдалєй, ані уже распісани для дєтєй районного начальства. Понял?».

  І гордо попливла коридором до персонального кабінету.

  Описувати мій стан, мабуть, не треба. Скажу тільки, що мрія про факультет журналістики вмить стала для мене примарою.

  За підсумками навчального року та ж «Надєжда» поставила мені четвірку «по руському язику». Цей предмет у десятому класі ми не вивчали, тож четвірка з російської мови (єдина серед п’ятірок з інших предметів) автоматично «перейшла» в атестат, позбавивши мене права на золоту медаль. Такі відзнаки отримали діти впливових батьків із класів «А» і «Б».

  На знак протесту ніхто з нашого «В» класу не пішов на випускний вечір. Казали, що такий виступ проти несправедливості був першим в історії школи.

  …А студентом омріяного факультету я все-таки став — з Божою поміччю й завдяки добре написаному на вступних іспитах твору на «вільну тему» та численним публікаціям у районній і обласних газетах.

Автор: Богдан МЕЛЬНИЧУК.

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

Льоня-американець: життя на чужині та реалії на Батьківщині

  Говорять, що родина Біликів у селі Борсуки не тутешня. Ніби переїхала з одного з …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *