НАША ГАЛЯ

  Перефразовуючи відому приказку “Ситий голодному – не товариш”, одержую: “Здоровий хворого не розуміє”, або “Молодий із старим не мають про що говорити”. Але бувають і винятки.

  Моїй сусідці вже близько 80, а мені трохи менше, але вже також, Богу дякувати, 70 із плюсом, а їй, Галі, – 33 роки. І ми утрьох досить часто знаходимо час для “п’ятихвилинок”, обговорюємо поточні новини, в яких живе, і поки ще не вмерло, село. Чоловік нашої Галі за кордоном на роботі – будує – тямущий і роботящий, тож роботу має завжди. А Галя живе трохи тут, трохи в Тернополі, сама господарює з двома дітьми. Справляється зі всім, вміє дати раду собі і дітям. Тепер таких молодих сімей багато, живуть заради дітей, тішаться ними і доводять їх, так би мовити, до “товарного” вигляду.

  В Галиному характері не проглядається ані зарозумілості, ані зверхності, а солідарна активність, якась внутрішня потреба з нами “полялякати”, знайти тему для розмови. Дивуємося, що може бути спільного в спілкуванні молодої особи з жінками такого поважного віку, як ми. Чи ж усякий молодий схоче вести розмову із старшими? Скажу відверто – не кожен забезпечений захоче приділити “віджившим”, так би мовити, час. А от що робить Галю такою, якою вона є, не знаю. То хліба чи ліків нам купить, то зміряє тиск чи зробить укол, якщо потрібно, та ще й морозивом пригостить чи доброю цукеркою. І це – з лагідним поглядом, привітним словом.

  Хочемо через газету подякувати нашій Галі й усім таким же щирим та людяним, як вона, що не цураються старших людей, вміють знаходити з ними спільну мову і тішать своєю компанією.

  Нехай Тобі, Галю, буде тільки радість від Твоїх дітей, завжди добре слово від чоловіка, хай Твої батьки живуть довго і благополучно, а Ти щоб була веселою, здоровою й завжди залишалася такою ж доброю, благочестивою і милосердною.

Від імені сусідів Галі Данилюк – Олена Приймак.

с.Москалівка.