НЕ ВСЕ ВІДРАЗУ

Одного разу священик прийшов до зали, щоб звернутися до вірян.

 Зала була порожньою, тільки молодий конюх сидів у першому

ряду.

  Священик замислився:

  – Чи слід мені говорити?

  Зрештою він наважився запитати конюха:

  – Тут немає нікого, крім тебе, то чи слід мені говорити?

  Конюх відказав:

  – Пане, я проста людина, я в цьому нічого не тямлю. Але, коли я заходжу до стайні і бачу, що всі коні розбіглися, і залишився лише один кінь, я все одно нагодую його.

  Священик, прийнявши ці слова близько до серця, почав проповідь. Він говорив дуже довго, і в кінці нарешті відчув полегшення.

  Йому захотілося дізнатися, наскільки гарною була промова. Він поцікавився:

  – Тобі сподобалася моя проповідь? Як тобі мої притчі?

  Конюх відповів:

  – Я вже говорив, що я проста людина і не дуже тямлю в цьому. Та коли я заходжу до стайні і бачу, що всі коні розбіглися, і залишився лише один кінь, я все одно нагодую його. Але я не дам йому весь корм, що призначався для всіх коней.